Судом апеляційної інстанції підтверджено правомірність висновків перевірки про завищення платником від'ємного значення суми податку на додану вартість на 2,5 млн гривень

Головне управління ДПС в Одеській області інформує, що постановою П’ятого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2024 у справі № 420/8487/24 апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області (далі також – ГУ ДПС, відповідач, контролюючий орган) задоволено; рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.07.2024 скасовано; винесено нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову Товариства (далі також – ТОВ, платник, позивач) до ГУ ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовлено.

Контролюючим органом  проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за березень 2023 року від`ємного значення з податку на додану вартість, за наслідками якої складено акт перевірки від 14.02.2024 та зафіксовано порушення платником  п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого товариством завищено показник від`ємного значення з ПДВ на 2,5 млн. грн.

За висновками ГУ ДПС позивачем неправомірно визначено податковий кредит у податковій звітності за рахунок непідтвердження реальності здійснення операцій придбання товарів та послуг у контрагентів-постачальників: ТОВ1 (працює 1 особа, відсутні власні/орендовані земельні ділянки, основні фонди; документувало послуги внесення добрів, послуги комбайнів, обприскування, транспортні послуги, не здійснювало придбання ріпаку; дослідити і перевірити де фактично отримувало ТМЦ, які були придбані позивачем, встановити неможливо), ТОВ2 (відсутнє за податковою адресою; встановлена відсутність можливості виконання операцій з постачання товарів та послуг наявним трудовим ресурсом; відсутні транспортні засоби, відсутня інформації про залучення сторонніх організацій для транспортування товарів та надання послуг відповідно до податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН),  ТОВ3 (не звітує з лютого 2023 року; відсутні основні фонди, власні/орендовані транспортні засоби; аналізом баз даних ЄРПН встановлено, що документувало придбання пального, шин, при цьому, не здійснювало придбання автотранспортних послуг та оренди автотранспортних засобів).

Суд зазначив, що факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, необхідно досліджувати на підставі вивчення первинних документів платника податків. Однак, для правильного вирішення спору встановленню, також, підлягає факт реальності поставки товару/послуг із з'ясуванням, зокрема, обставин щодо правосуб'єктності сторін господарського договору, можливості реальної поставки тощо. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

У постанові від 12.04.2021 у справі №815/2375/18 Верховний Суд зазначив, що сам факт наявності у позивача податкових, видаткових накладних, виписаних від імені постачальника, або інших документів, складених з посиланням на поставку товарів (послуг) не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

Верховний Суд у постанові від 27.10.2022 у справі №640/19408/19 сформулював правову позицію, що про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Касаційний суд відзначив, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб`єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об`єкт оподаткування за фактом понесення витрат.

За наведених обставин щодо контрагентів позивача, на думку колегії суддів, у суду першої інстанції не було підстав для застосування принципу індивідуальної відповідальності платника податку, адже на противагу доводам ГУ ДПС в Одеській області, позивач не довів, що він діяв з належною обачністю при виборі контрагентів та розумними заходами пересвідчився у можливості ними виконати взяті на себе зобов’язання за укладеними договорами.

Підприємницька діяльність здійснюються суб`єктом господарювання на власний ризик, а відтак у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

У постанові від 28.03.2024 у справі №120/7614/22 Верховний Суд звернув увагу, що платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів. На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Належна податкова обачність і добросовісність платника податків є законною передумовою отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази.

При цьому судам слід звернути увагу на те, що за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб`єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов`язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

Свідченням належної податкової обачності є не лише подання стандартного переліку документів, але й обґрунтування мотивів вибору постачальника та пояснення обставин укладення та виконання договору з контрагентом з урахуванням звичаїв ділового обороту у відповідній сфері.

Колегія суддів зазначає, що докази, на які послався суд першої інстанції на обґрунтування свого рішення, є обов`язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення господарських операцій.

У разі ж надання контролюючим органом достатньо переконливих доводів та доказів відносно того, що насправді господарська операція контрагентом не здійснювалася, а схема взаємодії учасників господарської операції свідчить про їх недобросовісність, суд не повинен обмежуватися перевіркою формальної відповідності поданих платником документів вимогам податкового законодавства, а має оцінити усі докази у справі у сукупності та взаємозв`язку з метою виключення внутрішніх протиріч та суперечливостей між ними у процесі перевірки реального руху активів між заявленими учасниками операції.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.