Суд підтвердив правомірність вимоги контролюючого органу про визнання недійсними правочинів

Головне управління ДПС в Одеській області, опубліковано 13 березня 2026 о 11:19 Розділ: Новини

Головне управління ДПС в Одеській області інформує, що Постановою П’ятого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі № 420/12473/22 апеляційну скаргу акціонерного товариства залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2025 - без змін.

Головне управління ДПС в Одеській області (далі також – ГУ ДПС, позивач, контролюючий/податковий орган) звернулось до суду з позовом до Товариства (далі - ТОВ), Акціонерного товариства (далі - АТ) про визнання недійсними правочинів укладених між ТОВ та АТ за результатами яких складено податкові накладні на загальну суму 111 млн гривень.

Між АТ як покупцем з однієї сторони, та ТОВ як продавцем з іншої сторони, укладено 4 договори поставки та 30 додаткових угод до них; Умовами цих договорів визначено, що постачальник - ТОВ зобов`язується поставити та передати у власність покупця - АТ, а покупець прийняти і оплатити зерно українського походження врожаю 2019 року.

Постачальник також зобов`язується зареєструвати податкову накладну на товар в ЄРПН відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (зі змінами, далі – ПКУ).

Вважаючи наведені вище правочини, укладені від імені ТОВ керівником ОСОБА_1 та АТ, за наслідками яких були складені вищенаведені податкові накладні, недійсними, ГУ ДПС звернулося до суду з позовом про визнання їх недійсними.

Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову, з огляду на таке.

Статтею 202 Цивільного кодексу України (зі змінами, далі – ЦКУ) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 статті 203 ЦКУ, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦКУ правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Заявляючи відповідний позов до суду, контролюючий орган діє як суб`єкт владних повноважень, реалізуючи публічно-владні управлінські функції у публічно-правовій сфері податкових правовідносин, із забезпечення виконання конституційного обов`язку платника податків (стаття 67 Конституція України), тобто для забезпечення публічного порядку.

Європейський суд з прав людини в одному зі своїх рішень (справа Феррадзіні проти Італії (Ferrazzini v. Italy) заява № 44759/98) проголосив, що …податкові питання… становлять частину основного пакета прерогатив державних органів. При цьому, відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер…, податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов`язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов`язково створюють для платника податків (пункт 29).

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦКУ потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, контролюючий орган, як на підставу для визнання недійсними правочинів, укладених між відповідачами, посилається на наявність вироку Голосіївського районного суду м.Києва від 17.12.2020 у кримінальній справі № 752/18763/20 (порушена за ч.2 ст. 205-1 Кримінального кодексу України «Підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб - підприємців») відносно засновника та керівника ТОВ ОСОБА1.

Як вже було зазначено вище, між АТ (покупець) та ТОВ (постачальник), було укладено 4 договори поставки та 30 додаткових угод до них.

Від імені АТ зазначені договори поставки були підписані заступником директора на підставі довіреності, а від імені ТОВ зазначені договори поставки були підписані директором ОСОБА1.

ОСОБА1 достовірно усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, підписала реєстраційні документи ТОВ, тобто перереєструвала на своє ім`я підприємство з метою прикриття незаконної діяльності, а саме з метою сприяння суб`єктам господарювання реального сектору економіки в мінімізації податкових зобов`язань, шляхом формування незаконного податкового кредиту та валових витрат, у тому числі для АТ.

Таким чином, вказане безумовно свідчить про те, що спірні договори, пов`язані з ними податкові накладні та документи бухгалтерського обліку складені відповідачами без мети здійснення господарської діяльності, а тільки за для отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту та введення в обіг товару невідомого походження.

Крім того, апеляційний суд також врахував, що відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України під час проведення почеркознавчої експертизи зразків підпису від імені ОСОБА_1 у договорах поставки, додатках до них, додаткових угодах, рахунках на оплату, видаткових накладних, актах приймання-передачі встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 виконано не нею, а іншою особою (особами).

При цьому, в ході розгляду справи представник АТ не надав суду заслуговуючих на увагу пояснень стосовно того, з яких міркувань та яким чином для укладення спірних договорів поставки на значні обсяги товару та коштів було обрано саме ТОВ, яке було створене менш ніж за місяць до підписання цих договорів, а також яким чином та з ким були підписані ці спірні договори та інші первинні документи (в т.ч. з урахуванням вказаних висновків почеркознавчої експертизи).

Сфера виникнення спору має загальнозначущий та загальносуспільний характер, зумовлена реалізацією публічного інтересу, тому що податковий орган як суб`єкт з особливим правовим статусом втручається в приватноправові відносини, що виникли на підставі договору, не з власного (приватного) інтересу, а виконуючи повноваження публічного контролю у сфері оподаткування з метою забезпечення національної економічної безпеки шляхом реалізації функції мобілізації фінансових ресурсів. Таке втручання ґрунтується на компетенції контролюючого органу і має характер «владного розпорядження» для припинення дискримінації держави, що слугуватиме запобіжником проти завдання збитків державі.

Такого правого висновку дійшла Велика Палата ВС при розгляді справи №420/12471/22, де у своєму рішенні зазначила, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною господарською діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження договорами та документами бухгалтерського обліку.

З огляду на викладене, надані платником документи бухгалтерського обліку, а також вантажно-митні декларації, що на думку АТ підтверджують рух товару та подальшу його реалізацію, не можуть бути належними доказами реальності господарських операцій у розумінні приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в тому числі з урахуванням вироку суду у кримінальній справі щодо ТОВ та висновку експерта.

Відтак, наведене вище у своїй сукупності свідчить про те, що між АТ та ТОВ відсутня господарська діяльність, оскільки останнє створено на підставі внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, завідомо неправдивих відомостей, тобто створене фіктивно без мети здійснення господарської діяльності.

За таких обставин апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що укладені між АТ та ТОВ правочини мають бути визнані недійсними.