Суд підтвердив правомірність нарахування пені у сумі 2,6 млн гривень

Головне управління ДПС в Одеській області, опубліковано 29 січня 2026 о 12:00 Розділ: Новини

Головне управління ДПС в Одеській області інформує, що Верховний Суд (ВС) постановою  від 16.01.2026 у справі № 420/17341/22 касаційну скаргу Товариства (далі також – ТОВ, платник, позивач) залишив без задоволення; рішення суду першої інстанції від 05.04.2023 та постанову суду другої інстанції від 06.06.2023 про відмову у задоволенні позову щодо скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС в Одеській області (далі також – ГУ ДПС, відповідач, контролюючий орган) про сплату пені у сумі 2,6 млн грн за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД – залишив без змін.

Указом Президента України від 03.04.2021 №140/2021 введено в дію рішення РНБОУ від 02.04.2021 про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), до списку якого увійшло й Товариство.

Контролюючим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог валютного законодавства, за наслідками якої складено акт та винесено повідомлення-рішення.

Актом зафіксовано, що ТОВ укладено контракт з компанією-нерезидентом (Боснія і Герцеговина) щодо купівлі тютюнової суміші та здійснено оплату на користь нерезидента, однак, імпортна продукція не надійшла.

Правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ врегульовані Законом України від 21.06.2018 № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» (далі - Закон № 2473-VIIІ), який також встановлює відповідальність за порушення валютного законодавства.

Стаття 13 Закону № 2473-VIII визначає особливості встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Так, частиною першою статті 13 Закону № 2473-VIII передбачено, що Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Водночас, частина шоста статті 13 Закону № 2473-VIII передбачає, що у разі якщо виконання договору, передбаченого частинами другою або третьою цієї статті, зупиняється у зв`язку з виникненням форс-мажорних обставин, перебіг строку розрахунків, установленого згідно з частиною першою цієї статті, та нарахування пені відповідно до частини п`ятої цієї статті зупиняється на весь період дії форс-мажорних обставин та поновлюється з дня, наступного за днем закінчення дії таких обставин.

Підтвердженням виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин є відповідна довідка уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов цього договору (контракту).

Отже, у разі зупинення виконання господарської операції, яке зумовлене виникненням форс-мажорних обставин, зупиняється як перебіг строку розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, так і нарахування пені на весь період дії форс-мажорних обставин.

Верховний Суд акцентує увагу, що законодавцем передбачено випадок не застосування фінансової відповідальності у вигляді нарахування пені (зупинення строку нарахування пені) лише у разі виникнення форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання контрагентом договору.

Щодо підстав для звільнення від відповідальності у зв`язку з випадком надзвичайних та невідворотних обставин (форс-мажору).

Підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами (пункт 6.1 Регламенту).

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів (пункт 6.2 Регламенту).

Таким чином, аналізуючи наведені норми законодавства, слід зазначити, що в окремих випадках суб`єкти господарювання або фізичні особи можуть звернутись до Торгово-промислової палати в Україні або уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати по окремому договору, або з окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання якого настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин, з метою підтвердження виникнення/закінчення дії форс-мажорних обставин, про що заявник може отримати сертифікат.

Однак, як установлено судами попередніх інстанцій, позивач до суду не надав доказів на підтвердження звернення до відповідних органів з метою засвідчення настання форс-мажорних обставин, що стали підставою для неможливості виконання умов контракту.

Відтак, судом відхилено доводи платника про наявність форс-мажорних обставин, що стали підставою для неможливості виконання умов контракту.

Щодо застосування до спірних правовідносин абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі - ПКУ).

Відповідно до абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу «Перехідні положення» ПКУ протягом дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню.

ВС у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23.07.2024 у справі №240/25642/22 сформулював висновок, відповідно до якого, з 01.01.2021 пеня, нарахування якої встановлено частиною п`ятою статті 13 Закону № 2473-VIIІ, за порушення строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, у період дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID- 19), застосовується на загальних підставах і на таку не поширюються положення абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу «Перехідні положення» ПКУ.

Окрім того, судова палата у зазначеній справі дійшла висновку відносно застосування приписів підпункту 129.9.7 пункту 129.9 статті 129 ПКУ (яким встановлено, що пеня не нараховується, а нарахована пеня підлягає анулюванню у випадках, передбачених ПКУ) на правовідносини з нарахування пені за порушення граничних строків розрахунків в іноземній валюті, зазначивши, що пеня, як міра відповідальності, яка нараховується за порушення граничних строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, врегульована спеціальним Законом, відповідно на таку (пеню) не розповсюджуються положення підпункту 129.9.7 пункту 129.9 статті 129 ПКУ, за аналогією з положеннями абзацу 11 пункту 52-1 та підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ.

Верховним Судом здійснено відступ від висновку, викладеного в постановах від 15.02.2024 у справі №420/1538/23 (який помилково застосовано судами попередніх інстанцій), від 28.03.2024 у справі №380/17879/22, від 13.05.2024 у справі №420/11208/23 про неможливість нарахування пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті під час дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на нарахування пені в період дії карантину, у відповідності до абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу «Перехідні положення» ПКУ.

Така позиція узгоджується з висновками Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі ВС у постанові від 27.02.2025 у справі №520/2941/24.

Стосовно доводів скаржника про накладення на Товариство персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), що позбавило платника починаючи з 03.04.2021 можливості врегулювати договірні відносини з урахуванням загальнодоступних правил валютного контролю, зокрема, отримання товару або повернення грошових коштів у встановлені законодавством строки, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що норми Закону України «Про санкції» спрямовані на обмеження прав конкретної особи (порушника) самостійно розпоряджатися власними активами на свою користь та/або з метою виконання своїх зобов`язань перед іншими особами, та не містять заборони щодо примусового виконання судових рішень стосовно клієнтів-боржників, до яких застосовано санкції "блокування активів" та/або «зупинення фінансових операцій», особами, на яких законом покладено такі функції. Покладені на позивача обмеження стосуються саме його самостійного розпорядження власними активами на свою користь, однак виконання договору з боку контрагента, а саме поставки товару на сплачену позивачем суму не відноситься до обмежень покладених РНБО і не є форс-мажорними обставинами для позивача щодо виконання умов договору, адже відповідно до матеріалів справи кошти за неотриманий товар було сплачено позивачем у повному обсязі до введення в дію рішення РНБО.

Відповідно до статті 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб`єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Разом з тим, судами установлено, що позивач до матеріалів справи не надав доказів на підтвердження звернення до суду в Україні або Міжнародного комерційного арбітражного суду з метою стягнення з контрагента за договором сплачених коштів або отримання за договором товару за яких сплачено кошти.

За таких обставин касаційна скарга платника залишена без задоволення.