П`ятий апеляційний адміністративний суд підтвердив правомірність визначення фізичній особі – підприємцю податку на нерухоме майно у сумі 26,3 тис. гривень

Головне управління ДПС в Одеській області, опубліковано 31 липня 2025 о 12:00 Розділ: Новини

Головне управління ДПС в Одеській області інформує, що П`ятий апеляційний адміністративний суд у справі № 420/32290/24 постановою від 22.07.2025 апеляційну скаргу фізичної особи – підприємця (далі також – ФОП, платник, позивач) залишив без задоволення; рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025, яким відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області (далі – ГУ ДПС, відповідач, контролюючий орган) у сумі 26,3 тис. грн. – залишив без змін.

Судом встановлено, що згідно із даними Інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у позивача у власності наявні об`єкти нерухомого майна.

26.06.2024 відповідач склав оскаржене повідомлення-рішення, відповідно до якого визначено позивачу суму податкового зобов`язання за платежем: «под на нерух майно, відмінне від зем ділянки сплач фізособами, які є власн об`єктів нежитл нерух з 01.01.2023 по 31.12.2023» у розмірі 26,3 тис.грн.

Вважаючи повідомлення-рішення протиправним ФОП звернувся до суду.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суди врахували на наступне.

Згідно з пп. 265.1.1 п. 265.1 ст. 265 ПК України податок на майно складається, у т.ч., з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпунктом 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України встановлено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з пп. 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до пп. 266.5.1 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до приписів пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Поняття «сільськогосподарський товаровиробник» міститься у ст. 1 Закону України від 18 січня 2001 року № 2238-III «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років», під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Так, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Згідно зі ст. 1 Закону України від 23 вересня 2008 року № 575-VI «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Наведені вище поняття "сільськогосподарський товаровиробник" не суперечать його визначенню у пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень п. 5.3 ст. 5 ПК України.

Таке правозастосування також ґрунтується на висновках Верховного Суду, наведених у згаданій вище постанові від 21.05.2024 у справі № 600/5153/23.

У постанові від 04.03.2021 у справі № 500/2782/18 Верховний Суд вказав, що з метою вирішення питання щодо застосування пункту "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, суди мали встановити, чи наділений він статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права, та встановити факт використання позивачем спірної нежитлової будівлі як об`єкта сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

Відповідно до висновків Верховного Суду викладених у постанові від 23.01.2025 по справі №160/568/24 передбачена пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України пільга стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Разом з тим, ФОП не наведено та не надано до суду жодних доказів на підтвердження факту використання спірних нежитлових будівель як об`єктів сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб, а тому підстави для звільнення від нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за вказаний об`єкт відсутні.

Щодо посилання позивача, що ГУ ДПС порушено строк надсилання податкових повідомлень-рішень про сплату суми/сум податку, посилаючись на пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України, суд зазначає таке.

Відповідно пп. 266.10.2 ст. 266 ПК України, у разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені пп. 266.7.2 п. 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання.

Отже, винесення позивачу податкових повідомлень-рішень після 01 липня року базового податкового періоду є лише підставою для сплати податкового зобов`язання в більш пізній термін відповідно пп. 266.10.1.а. п. 266.10 ст.266 ПК України (протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення), однак, не впливає на правомірність самого податкового повідомлення-рішення та не може бути підставою для його скасування. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 160/568/24.

Судом встановлено, що спірне податкове-повідомлення рішення винесено 26.06.2024 та направлено на адресу позивача 11.08.2025.

Згідно з пп. 266.10.3 п.266.10 ст.266 ПК України, податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

Відповідно, позиція позивача про порушення його права є недоведеною.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 160/568/24.

Щодо посилання позивача, що в повідомленні-рішенні не зазначено адресу місцезнаходження об`єкта нежитлової нерухомості.

Суд зазначив, що дійсно, відповідачем вказано не повну адресу спірного об`єкта нерухомості, проте, з урахуванням зазначення дати державної реєстрації набуття право власності, можливо встановити щодо якого об`єкта нежитлової нерухомості позивача винесено податкове повідомлення-рішення.

Слід зазначити, що саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.

Отже, суд, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, вважає, що порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 1640/3394/18.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги ФОП не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.