Суд апеляційної інстанції підтвердив правомірність визначення контролюючим органом підприємству грошових зобов’язань у сумі 60,6 тис гривень
Головне управління ДПС в Одеській області , опубліковано 26 березня 2025 о 10:45 Розділ: Новини
Головне управління ДПС в Одеській області інформує, що П’ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 20 березня 2025 у справі № 420/28865/23 апеляційну скаргу ГУ ДПС в Одеській області задовольнив, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024р. скасував. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ТОВ до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення – відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи правомірність прийняття оскаржуваного рішення податкового органу, керувався наступним.
Пунктом 69 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України (далі - ПКУ) встановлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022р. за №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022р. №2102-IX, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.
Відповідно з пп.«б» пп.69.2 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПКУ, податкові перевірки не розпочинаються, а розпочаті перевірки зупиняються, крім, зокрема, документальних позапланових перевірок платників податків, за якими отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями, та/або документальних позапланових перевірок з питань оподаткування юридичними особами або іншими нерезидентами, які здійснюють господарську діяльність через постійне представництво на території України, доходів, отриманих нерезидентами із джерелом їх походження з України, та/або документальних позапланових перевірок нерезидентів (представництв нерезидентів).
Аналізуючи вищевказане, судова колегія зазначає, що документальні позапланові перевірки платників податків здійснюються за наявності отриманої податкової інформації, що свідчить про порушення платником валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями.
Як вбачається із матеріалів справи, що позивач на обґрунтування вимог щодо протиправності оскаржуваного рішення посилається на наявність форс-мажорних обставин, пов`язаних з військовими діями на території України.
Судова колегія зазначає, що відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. за №2024/02.0-7.1, який був розміщений на сайті ТПП України, то Торгово-промислова палата України, на підставі ст.14,14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 2.12.1997р. за №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Відповідно до розпорядження ТПП України від 25.02.2022р. за №3 «Про процедуру засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у період дії воєнного стану на території України» встановлено, що тимчасово, на період воєнного стану на території України до припинення або скасування воєнного стану на території України, уповноважені регіональні торгово-промислові палати, мають право за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб, засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, в тому числі передбачених п. 4.2 Регламенту засвідчення Торгово-промислового палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс мажорних обставин, який затверджено Рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 за №44 (5) (із змінами та доповненнями).
Отже, судова колегія зазначає, що в межах спірних правовідносин, надання сертифікату Торгово-промисловою палатою України, отриманого у встановленому законодавством порядку, є обов`язковою умовою, оскільки сам лише факт існування форс-мажорних обставин, або лист ТПП України, не звільняє від виконання зобов`язання автоматично.
До того ж, при видачі сертифікату Торгово-промислова палата України засвідчує не тільки форс-мажорні обставини, але і їх безпосередній вплив на конкретне зобов`язання (договір), у якому заявник є стороною (причинно-наслідковий зв`язок між обставиною/подією і неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов`язань).
Разом з тим, єдиною підставою для задоволення позову стало те, що контролюючий орган не мав підстав для нарахування позивачу за період з 22.02.2023р. по 10.03.2023р. пені за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у період дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).
Проте, судова колегія не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України від 24.06.2018 № 2473-VІІІ «Про валюту і валютні операції» (зі змінами, далі - Закону № 2473-VІІІ), валютний нагляд в Україні здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду.
Відповідно до ч.4 ст.11 Закону №2473-VІІІ, органами валютного нагляду відповідно до цього Закону є Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Органи валютного нагляду в межах своєї компетенції здійснюють нагляд за дотриманням резидентами та нерезидентами валютного законодавства.
Згідно з ч.6 ст.11 Закону №2473-VІІІ, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентами (крім уповноважених установ) та нерезидентами вимог валютного законодавства.
Частиною восьмою статті 13 Закону №2473-VIII передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, за результатами перевірки стягує у встановленому законом порядку з резидентів пеню, передбачену частиною п`ятою цієї статті.
Положеннями пп.19-1.1.4 п.19-1.1 ст.19-1 ПКУ встановлено, що на контролюючі органи покладено функцію зі здійснення контролю за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті.
Приписами пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 ПКУ визначено, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення, у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Отже, контролюючий (податковий) орган здійснює контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті та у разі встановлення порушень таких строків нараховує пеню у визначених розмірах.
При цьому, судова колегія зазначає, що хоча положеннями Закону №2473-VIII не врегульовано процедуру прийняття рішення про нарахування пені, як виду адміністративно - господарської санкції за порушення строків проведення розрахунків в іноземній валюті, а такий порядок унормований положеннями ПК України, проте це не означає, що правовідносини у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду стають частиною законодавства щодо справляння податків і зборів та на них розповсюджуються всі положення ПКУ. Закон №2473-VIII та ПКУ регулюють різні сфери державної політики.
Аналізуючи вищенаведені положення, судова колегія зазначає, що ЗУ «Про валюту і валютні операції» розмежовує заходи впливу, до яких віднесено штрафні санкції і штрафи, які передбачені статтею 14 вказаного Закону, та пеню за порушення строків розрахунків в іноземній валюті, нарахування якої врегульовано статтею 13 Закону №2473-VIII.
Отже, положення абз.2 ч.8 ст.16 Закону №2473-VIII, яким визначено, що рішення про застосування до суб`єктів валютних операцій заходів впливу приймається у порядку, визначеному законодавством, що діє на день прийняття відповідного рішення, не є застосовним по відношенню до пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті, оскільки така (пеня) не є заходом впливу, перелік яких наведено у статті 14 Закону №2473-VIII.
Положеннями ч.1-3 ст.3 Закону №2473-VІІІ передбачено, що відносини, які виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.
Питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом. Зміна положень цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін до цього Закону.
У разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону.
Отже, апеляційний суд вважає, що спірні правовідносини є специфічними та врегульовані спеціальним Законом України «Про валюту і валютні операції», і саме норми вказаного Закону підлягають застосуванню, зокрема, і в питанні нарахування пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті.
Окрім того, судова колегія звертає увагу на те, що зміни до положень Закону №2473-VІІІ здійснюються виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Проте, до Закону №2473-VIII не вносились норми, які б дозволяли не застосовувати пеню (звільняли від застосування пені) за порушення строку розрахунків в іноземній валюті у період дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).
При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що маючи на меті звільнити суб`єктів господарювання, які вчинили правопорушення, у вигляд порушення строків розрахунків, від відповідальності у вигляді пені законодавець вносить відповідні зміни саме до Закону №2473-VІІІ.
Тобто, на переконання судової колегії, у разі якби законодавець мав на меті звільнити суб`єктів господарювання від відповідальності шляхом не нарахування (не застосування) пені під час дії карантину (COVID- 19), відповідні зміни (чи обмеження в застосуванні) були б внесені саме до Закону №2473-VІІІ, проте таких змін внесено не було.
З огляду на викладене, судова колегія вважає висновок суду першої інстанції про те, що дія положення абз.11 п.52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ, який передбачає не нарахування пені протягом дії карантину, розповсюджується і на пеню за порушення строків розрахунків у валюті, що передбачена ч.5 Закону №2473-VІІІ, є необґрунтованими.
При цьому, судова колегія звертає увагу на аналогічний правовий висновок Верховного Суду, який викладений у постанові по справі за № 240/25642/22 від 23.07.2024р.
Отже, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції хибно вважає що у контролюючого органу були відсутні підстави для нарахування позивачу за період з 22.02.2023р.по 10.03.2023р. пені за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у період дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а отже позовні вимоги ТОВ не підлягають задоволенню.
Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції не можна вважати законним та обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог.