Верховний Суд підтвердив правомірність визначення контролюючим органом податкових зобов’язань з податку на прибуток та ПДВ

Головне управління ДПС в Одеській області, опубліковано 25 грудня 2024 о 11:27 Розділ: Новини

Головне управління ДПС в Одеській області інформує, що Верховний Суд у справі № 420/5269/19 постановою від 12 грудня 2024 залишив без задоволення скаргу Товариства (далі також – ТОВ, платник, позивач) на рішення суду першої інстанції від 05.12.2019 та постанову суду другої інстанції від 31.07.2023, якими платнику відмовлено у задоволенні вимог про скасування повідомлень-рішень Головного управління ДПС в Одеській області (далі також – ГУ ДПС, відповідач, контролюючий орган) про сплату занижених податків у сумі 4 357 тис гривень.

Вказана справа неодноразово переглядалась судовими інстанціями.

Контролюючим органом проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ за 2017-2018 роки, за її результатами складений акт від 18.07.20219 та 08.08.2019 винесені оскаржені повідомлення-рішення.

Узагальнюючи отриману інформацію щодо контрагентів позивача та досліджуючи первину бухгалтерську, а також податкову документацію, контролюючий орган дійшов висновку про відсутність між  позивачем та його 15 контрагентами господарських операцій як певних дій або подій, в основі яких повинен бути дійсний рух певного активу (товару).

Контролюючий орган виснував, що у контрагентів позивача відсутній персонал, основні засоби, склади для зберігання товарів (для ремонтних, будівельних, технічних робіт), відсутність задекларованих об`єктів оподаткування, відсутність придбання робіт щодо ремонту та інших технічних робіт у інших суб`єктів господарювання, наявність заміни номенклатури товарів придбаних та реалізованих.

Під час розгляду справи судами зазначено, що аналіз спірних господарських операцій позивача з його контрагентами та податкова інформація щодо останніх свідчить про те, що більшість контрагентів позивача були створені у 2017-2018 роках, тобто в період, коли відбувалися господарські операції.

Поряд з цим, проіснувавши приблизно два роки, у всіх цих підприємств були анульовані свідоцтва платника податку на додану вартість у зв`язку з тим, що вони не здійснювали господарську діяльність та не звітували. Жодне з рішень контролюючого органу про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість контрагенти позивача не оскаржили.

Стосовно більшості керівників контрагентів існують кримінальні провадження, де останніх звинувачують у штучному збільшенні податку на додану вартість на користь підприємств, що були замовниками послуг. Такі операції дозволяли, в тому числі і позивачу зменшувати податкове навантаження. Спірні господарські операції не мали економічного ефекту та ділової мети, оскільки останні укладалися на виконання інших договорів.

Тобто, ТОВ, маючи позитивну податкову історію, приймаючи участь у тендерах, укладає як підрядник договори із замовниками на проведення, зокрема, робіт по обслуговуванню вентиляційного і холодильного обладнання, здійснення будівельних робіт, але передоручає ці роботи субпідрядникам, які не мають жодних засобів для виконання таких робіт. До того ж, укладання таких договорів субпідряду не містять економічної доцільності, адже у ТОВ зменшується прибуток, але збільшується податковий кредит.

Під час розгляду справи судом врахований висновок Верховного Суду щодо оцінки документів, наданих платником податків на підтвердження даних податкового обліку, викладений у постанові від 27 березня 2012 року у справі № 21-737во10, а в подальшому підтриманий Верховним Судом у постановах від 28 жовтня 2019 року у справі № 280/5058/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 826/1308/18, від 06 травня 2020 року у справі № 640/4687/19,  а саме:

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як один із принципів бухгалтерського обліку відповідає також сутності податкового обліку, який ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставини, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, не здійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської діяльності у зв’язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов’язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.

Сам факт наявності у позивача податкової накладної та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах. Для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

У постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19 Велика Палата Верховного Суду, застосувавши норми пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК, статей 1, 9 Закону № 996-ХІV, так само висновувала, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.