Суд задовольнив скаргу Головного управління ДПС в Одеській області

Головне управління ДПС в Одеській області, опубліковано 07 липня 2023 о 10:14 Розділ: Новини

Головне управління ДПС в Одеській області повідомляє, що П’ятий апеляційний адміністративний суд у справі №420/21182/21 постановою від 15 червня 2023 задовольнив скаргу Головного управління ДПС в Одеській області, скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив постанову, якою визнав недійсними договір про відступлення права вимоги від 22.11.2020р. №1/22-11, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «У», дочірнім підприємством «І» та нерезидентом Фірмою R. (Туреччина) та договір про зарахування зустрічних однорідних вимог від 26.11.2020р. №1, укладений між нерезидентом Фірмою R. (Туреччина) та дочірнім підприємством «І».

Позовні вимоги податкового органу обґрунтовані безпідставністю передачі дебіторської заборгованості ТОВ «У» нерезиденту R. у сумі 34,7 млн грн за договором від 22.11.2020р. №1/22-11 про відступлення права вимоги у зв’язку з відсутністю будь-яких господарських взаємовідносин між вказаними підприємствами. Тому, договір від 22.11.2020р. №1/22-11 про відступлення права вимоги не відповідає вимогам п.5 ст.203 Цивільного кодексу України та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлює, також, недійсність договору про залік зустрічних однорідних вимог від 26.11.2020р. №1.

В період з 26.07.2021р. по 13.08.2021р. посадовими особами Головного управління ДПС в Одеській області підставі наказу від 07.07.2021р. №4685-п, проведена планова виїзна документальна перевірка ДП «І» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2018р. по 31.03.2021р., за результатами якої складено акт від 30.08.2021р.

В акті перевірки зазначено, що передача кредиторської заборгованості ТОВ «У» нерезиденту Фірма R. на суму 34,7 млн грн за договором від 22.11.2020р. №1/22-11 про переуступку права вимоги є протиправною та не відповідає нормам чинного законодавства.

Вищезазначеним актом перевірки встановлено, зокрема, порушення ДП «І» п.п.1, 2 ст.13 Закону України «Про валюту і валютні операції», з урахуванням п.21 розділу II Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019р. №5, у результаті чого допущено порушення вимог валютного законодавства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, на загальну суму 27,3 млн. грн.; станом на 31.03.2021р. рахується прострочена дебіторська заборгованість у розмірі 27,3 млн грн з нерезидентом Фірма R. (Туреччина) по зовнішньоекономічним контрактам.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, Головним управлінням ДПС в Одеській області винесено податкове повідомлення-рішення від 29.09.2021р. щодо застосування до ДП «І» суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені у розмірі 7,4 млн грн за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Вважаючи, що наявні правові підстави для визнання недійними договорів про відступлення права вимоги від 22.11.2020р. №1/22-11 та про залік зустрічних однорідних вимог від 26.11.2020р. №1 укладених між ТОВ «У» (Первинний кредитор), нерезидентом R (Новий кредитор), ДП «І» (Боржник), Головне управління ДПС в Одеській області звернулося до суду з даним позовом.

Апеляційний суд зазначив наступне.

Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України (із змінами, далі – ЦКУ) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦКУ.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦКУ зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Так, відповідно до частин 1, 2 ст.228 ЦКУ, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі - Постанова Пленуму), перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Предметом розгляду даної справи є договори про відступлення права вимоги від 22.11.2020р. №1/22-11 та про залік зустрічних однорідних вимог від 26.11.2020р. №1, укладені ТОВ «У» (Первинний кредитор), нерезидентом  (Новий кредитор), ДП «Інтегровані логістичні системи» (Боржник).

Пунктами 1, 2 ст.13 Закону України «Про валюту і валютні операції» визначено, що Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Згідно п.21 розділу 2 Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Національного банку України від 02.01.2019 №5 граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 365 календарних днів.

Разом з тим, частиною 4 ст.6 та ч.1 ст.14 Закону України від 16.04.1991р. №959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначено, що суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України, та самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Відповідно до ст.ст.627, 628 ЦКУ сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі ст.629 ЦКУ укладений договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Правила припинення зобов’язання визначені нормами глави 50 «Припинення зобов’язання» розділу І книги п’ятої «Зобов’язальне право» ЦКУ. Норми цієї глави передбачають, що зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч.1 ст.598), зокрема зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги (ст.601).

Аналогічні положення закріплені також у ст.203 Господарського кодексу України, згідно з частиною третьою якої господарське зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

При застосуванні наведених норм слід виходити з того, що зустрічність вимог передбачає одночасну участь сторін у двох зобов’язаннях, де кредитор за одним зобов’язанням є боржником в іншому. Тобто, сторони одночасно беруть участь у двох зобов`язаннях, при цьому кредитор за одним зобов’язанням є боржником за іншим, і навпаки. Що ж до однорідності вимог, то вона визначається їхньою правовою природою та матеріальним змістом (вираженням) і не залежить від підстав, що зумовили виникнення зобов’язань. Це означає, що вимоги вважаються однорідними, якщо зобов`язання сторін стосовно одна до одної мають бути виконані однаково, тоді як підстави виникнення зобов`язань можуть бути різними.

Верховний Суд в постановах від 31.01.2020р. у справі №1340/3649/18; від 16.04.2019р. у справі №911/483/18; від 21.11.2018р. у справі №755/9929/15-ц дотримується послідовної позиції щодо умов, яким мають відповідати вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, зокрема, вони мають: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв`язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов`язань із передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог поширюється на їхню правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

У разі припинення зобов’язання за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у строк, встановлений нормами закону для розрахунків у іноземній валюті, підстави для притягнення резидента до відповідальності за порушення термінів розрахунків у іноземній валюті (за ненадходження валютної виручки) відсутні, незалежно від підстав виникнення зустрічних однорідних вимог та складу учасників зарахування зустрічних однорідних вимог. Обставини щодо зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення внаслідок цього зобов`язань за зовнішньоекономічним договором підлягають встановленню судом з дослідженням належних щодо цього доказів.

При встановленні обставин щодо зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення внаслідок цього зобов`язань за зовнішньоекономічними договорами слід також з`ясувати, чи зміна боржника/кредитора за грошовими вимогами не завдала шкоди експортно-імпортному торговому балансу України, з метою захисту якого були введенні відповідні обмеження згідно із Законом України «Про валюту і валютні операції».

Так, порушенням експортно-імпортного балансу України буде: ненадходження товару за імпортними операціями за умови оплати такого товару, внаслідок чого відбувається непродуктивний відтік капіталу з України, або несплата за поставлений товар згідно з експортними операціями, що призведе до не надходження валютної виручки до України.

Однак, договір про відступлення права вимоги як правочин не є достатнім доказом наявності заборгованості. Встановлення факту заборгованості, крім правової підстави виникнення зобов`язання, якою є правочин, вимагає також встановлення обставин щодо здійснення господарської операції, вчиненої на виконання зобов`язання за правочином, як фактичної підстави виникнення заборгованості (постачання товару (надання послуги) тощо).

Отже, встановлення факту наявності дійсних господарських взаємовідносин, та як наслідок заборгованості у Фірми R. перед ДП «І», та наявності заборгованості ДП «І» перед ТОВ «У» на суму 34,7 млн грн вимагає дослідження первинних документів, які відображають господарські операції, за якими виникла заборгованість.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 18.04.2019р. між ТОВ «У» (постачальник) та ДП «І» (покупець) укладено договір поставки №У-18.04/01, згідно умов якого постачальник зобов’язується поставити (передати) у власність покупця товари, вказані у специфікаціях, які після їх підписання стають невід`ємними частинами цього договору, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його.

01.02.2020р. ТОВ «У» та ДП «І» укладено додаткову угоду №1 до вищезазначеного договору, якою внесені зміни до договору додано п.10.13: «зобов`язання за даним договором можуть бути припинені шляхом зарахування зустрічних вимог».

Згідно акту звірки від 22.11.2020р. №1 взаємних розрахунків станом на січень 2019р. - листопад 2020р. між ТОВ «У» та ДП «І» за договором від 18.04.2019р. №У-18.04/01 станом на 10.09.2020р., заборгованість на користь ТОВ «У» становить 34,7 млн гривень.

На підтвердження виконання умов вищезазначених договорів щодо поставки товару від ТОВ «У» до ДП «І» на вимогу суду надані видаткові накладні, з аналізу яких вбачається їх однотипність та відсутність розкриття сутності господарських операцій.

Ухвалою П’ятого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2023р. зобов`язано ТОВ «У», ДП «І», та Фірму R. надати до суду первинні документи - докази, що відображають дійсну заборгованість, на підставі яких здійснено відступлення права вимоги, зарахування зустрічних однорідних вимог.

Однак, ТОВ «У», ДП «І» не надано до суду на підтвердження товарності господарських операцій первинних документів: складські документи на зерно, яке належало ТОВ «У» та було поставлено ДП «І» на виконання договору від 18.04.2019р. №У-18.04/01.

В свою чергу, ДП «І» не надано суду доказів транспортування отриманого зерна від зернового складу ТОВ «У», а також його зберігання та відправлення на адресу Фірми R.

Крім того, в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції 18.05.2023р. представниками Фірми R. та ДП «І» на вимогу апеляційного суду, також, не надано доказів на підтвердження товарності господарських взаємовідносин між ТОВ «У» та ДП «І», а також договірних взаємовідносин між ТОВ «У» та Фірмою R. Згідно пояснень представника Фірми R. (Туреччина) такі документи відсутні.

Як вбачається з поштових повідомлень, ТОВ «У.» відсутнє за місцем знаходження, а його представник ухиляється від участі в судовому розгляді справи.

Зазначене свідчить про неможливість встановлення реальності господарський операцій між ТОВ «У» та ДП «І» щодо придбання зерна на підставі договору від 18.04.2019р. №У-18.04/01 та наявності у ДП «І» перед ТОВ «У» заборгованості у розмірі 34,7 млн. грн.

Податковим органом встановлена відсутність будь-яких зобов’язань згідно з господарською діяльністю між ТОВ «У» та Фірмою R. (Туреччина). Вказане не заперечується сторонами.

Отже, договір про відступлення права вимоги за участю ТОВ «У», та договір про залік зустрічних однорідних вимог укладені з метою здійснення безоплатної поставки товару за експортними операціями, що призвело до не надходження валютної виручки до України, а тому порушує експортно-імпортний торговий баланс України, що грубо суперечить інтересам Держави.