Суд підтвердив правомірність застосованого контролюючим органом штрафу у сумі 680 тис гривень
Головне управління ДПС в Одеській області , опубліковано 11 вересня 2026 о 10:20 Розділ: Новини
Головне управління ДПС в Одеській області інформує, що П’ятий апеляційний адміністративний суд у справі № 420/24162/25 постановою від 25.08.2026 апеляційну скаргу Товариства (далі також – ТОВ, платник, позивач) залишив без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2026 - без змін.
В обґрунтування позову ТОВ вказувало: Головне управління ДПС в Одеській області (далі – ГУ ДПС, відповідач, контролюючий орган) жодним чином не обґрунтувало, що саме зумовило необхідність проведення фактичної перевірки; ТОВ не здійснювало реалізацію пального, пальне використовувалося виключно для власного споживання.
ГУ ДПС проведено фактичну перевірку ТОВ та складено акт, яким встановлена, у т.ч., оптова торгівля пальним або зберігання пального без наявності ліцензії, відповідальність за порушення передбачена п.15 ч.2 ст.73 Закону України від 18.06.2024 №3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (із змінами, далі - Закон №3817-ІХ).
На підставі акту перевірки ГУ ДПС винесено оскаржене повідомлення-рішення про застосування штрафної фінансової санкції у сумі 680 тис гривень.
Стосовно твердження, що контролюючий орган не обґрунтував наявність якої саме інформації стало приводом для проведення перевірки, суд вказав, що ВС ухвалив постанови від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23, від 28.05.2024 у справі № 280/1431/23 у яких сформулював висновки, що мають забезпечити єдиний підхід у правозастосуванні пп. 80.2.2, 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПКУ.
Так, у справі № 420/9909/23 ВС зазначив, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПКУ дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з`ясувати питання дотримання суб`єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПКУ з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.
Отже, у випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПКУ, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПКУ, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПКУ. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки.
ГУ ДПС на підставі пп. 19-1.4. п. 19-1.1 ст. 19, ст. 20, пп. 80.2.5 п. 80.2. ст. 80 ПКУ, а саме: здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу пального, з урахуванням попередньо проведеного аналізу податкової інформації, яка свідчить про можливі порушення законодавства у сфері зберігання та обігу пального, винесено наказ про проведення фактичної перевірки ТОВ.
Отже, правовою підставою проведення фактичної перевірки, зокрема, є пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПКУ, а фактичною підставою - здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством, у сфері регулювання виробництва і обігу пального, з урахуванням попередньо проведеного аналізу податкової інформації, яка свідчить про можливі порушення законодавства у сфері зберігання та обігу пального.
Наказ не має істотних недоліків, а отже відсутні підстави стверджувати, що контролюючим органом неправомірно проведено перевірку у спірному випадку.
Щодо порушення ТОВ п.п. 14.1.212 (б) п.14.1. ст.14 ПКУ, ст.15 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» , ч.1, 4 ст. 29 Закону №3817-ІХ суд зазначає наступне.
Згідно обставин справи, між ФОП1 (виконавець) та ТОВ (замовник) укладено договір на надання послуг по перевезенню вантажу (зернових культур) автотранспортом виконавця; встановлено обов`язок замовника, зокрема здійснювати за власний рахунок заправку техніки пальним, але в будь-якому випадку це не буде означати передачу (відпуск, реалізацію, відвантаження) пального виконавцю та не потягне за собою переходу до останнього, права власності на пальне, або право розпорядження пальним.
Аналогічний за змістом договір про надання послуг по перевезенню вантажу укладено між ФОП2 (виконавець) та ТОВ (замовник).
Сторонами у справі не заперечується, що у червні-липні 2024 в межах договорів ТОВ заправлялися пальним автомобілі, які належить на праві власності ФОП1 та ФОП2.
Платник вказував, що послуги з перевезення врожаю 2024 надавалися ФОП з полів (паїв)/ власних земель ТОВ та перевозились ним у тік ТОВ. Тобто ТОВ використовувало найманий транспорт та його заправку для власних сільськогосподарських потреб та не реалізовувало пальне.
З даного приводу суд зазначає, що відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України реалізація підакцизних товарів (продукції) - будь-які операції на митній території України, що передбачають відвантаження підакцизних товарів (продукції) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами з передачею прав власності або без такої, за плату (компенсацію) або без такої, незалежно від строків її надання, а також безоплатного відвантаження товарів, у тому числі з давальницької сировини, реалізація суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Суб`єктами господарювання можуть укладатись різного виду господарські та цивільно-правові договори щодо підакцизних товарів (продукції), - з передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України, тому не завжди вони є операцією з реалізації (продажу), оскільки його віднесення до такого типу операцій залежить від виду цивільно-правового чи господарсько-правового договору, на підставі якого здійснюється такий відпуск (постанова ВС від 20.08.19 у справі №808/3438/16).
Між позивачем та третіми особами (перевізниками) укладалися договори про надання послуг по перевезенню вантажу за типовою формою позивача, яка передбачає ідентичні умови, у т.ч. і саме забезпечення перевізника пальним під час надання останнім послуг перевезення.
Здійснення передачі (відпуску) пального від замовника до виконавця послуг, є операцією з реалізації пального у розумінні пп. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, у зв`язку з чим товариство (замовник) зобов`язане зареєструватися платником акцизного податку та виписувати акцизну накладу при здійсненні операції із заправки паливом автомобільного транспорту перевізника.
Вказана позиція викладена ВС в постанові від 13.11.20 у справі №804/7119/16.
Так, ТОВ уклало договори про надання послуг з перевезення, а не договори оренди транспортних засобів, а маршрут руху вантажу (з поля на тік) не змінює юридичного статусу операції з відпуску пального, оскільки дизельне пальне було фізично заправлене в бак автомобіля стороннього суб`єкта.
Доводи ТОВ про «змішаний характер» договору є юридично необґрунтованими, оскільки жодної реальної ознаки договору оренди (передача майна, нарахування орендної плати) судом не виявлено.
Заправка паливного бака автомобіля, який належить іншому суб`єкту господарювання (ФОП), навіть якщо цей суб`єкт виконує роботу в інтересах ТОВ, виходить за межі поняття «власне виробниче споживання». У момент переміщення пального з паливозаправника ТОВ до баку ФОП відбувається фізичний відпуск (передача) пального сторонній особі. Відповідно до імперативної норми п.п. 14.1.212 ПКУ, така дія кваліфікується виключно як реалізація пального
ТОВ чітко зазначило в поясненнях, що автомобілі не передавалися в користування, тобто залишалися стороннім майном стороннього суб`єкта господарювання.
В свою чергу, відпуск здійснювався за лімітно-забірними картками, які за своєю правовою природою є документами для внутрішнього переміщення матеріальних цінностей або їх відпуску. Використання лімітно-забірної картки на водія ФОПа фіксує операцію передачі майна від однієї особи до іншої.
Твердження ТОВ, що пальне використано для власних потреб, не заслуговують на увагу, оскільки ТОВ отримувало від ФОПів послугу перевезення, яка є кінцевим продуктом підприємницької діяльності цих ФОПів. Заправляючи техніку, ФОП1 та ФОП2 використовували дизельне пальне для забезпечення їх роботи (експлуатації автомобілів); пальне споживалося у виробничому процесі ФОПів.
За таких обставин контролюючий орган правомірно застосував до позивача фінансову санкцію.