Суд задовольнив скаргу контролюючого органу та направив на новий розгляд справу про визнання недійсними договорів поставки товару на суму понад 27 млн гривень
Головне управління ДПС в Одеській області , опубліковано 27 серпня 2026 о 13:30 Розділ: Новини
Головне управління ДПС в Одеській області інформує, що Верховний Суд (далі – ВС) у справі № 916/341/25 постановою від 28.07.2026 касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області (далі – ГУ ДПС, позивач, контролюючий орган) задовольнив частково; рішення суду першої інстанції від 14.01.2026 та постанову другої інстанції від 22.04.2026 про відмову у задоволенні позову скасував; справу передав на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
Між Товариством1 ("Постачальник") та Товариством2 ("Покупець") укладено договір поставки № 3-23, за яким Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця та доставити у місце, визначене Покупцем, сільськогосподарську продукцію, а саме: кукурудзу 3 класу, українського походження врожаю 2023 року (далі - товар).
Також ТОВ2 ("Покупець") та ТОВ1 ("Постачальник") укладено договір поставки № 1-24, за умовами якого Постачальник зобов`язується здійснити поставку товару, а Покупець - прийняти та оплатити поставлений товар (олія соняшникова нерафінована, першого ґатунку, українського походження та соняшниковий шрот).
ГУ ДПС з посиланнями на положення ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ), вказувало, що оспорювані договори поставки порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави (дохідної частини бюджету), а також є фіктивними правочинами.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із недоведеності позивачем фіктивності оспорюваних правочинів, неможливості реального здійснення товариствами господарських операцій щодо поставки товарів, здійснення діяльності, спрямованої на здійснення операцій, пов`язаних із наданням податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту та податкових зобов`язань, у зв`язку з чим наголосив на відсутності правових підстав для визнання недійсними укладених договорів як таких, що суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний прядок і спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.
ВС зазначив, що положення ч. 2 ст. 16 ЦКУ передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину.
ЦКУ визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
У постанові від 14.02.2020 у справі № 640/18643/18 ВС вказав, що за буквальним змістом пп. 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) право контролюючого органу подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб про визнання правочинів недійсними пов`язане із застосуванням встановлених законом наслідків недійсності правочину, визначення позовних вимог, необхідних і достатніх для виконання функцій, покладених на контролюючий орган, є правом цього органу. Обрання способу захисту інтересів держави у сфері оподаткування в межах виконання встановлених законом завдань та функцій є дискреційними повноваженнями контролюючого органу. Однак в усіх випадках звернення контролюючого органу до суду з позовною заявою про визнання правочину недійсним повинно відповідати його завданням.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункт 54 постанови ВП ВС від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, підпункт 5.20 постанови ВП ВС від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).
У постанові від 30.10.2025 у справі № 910/9522/24 ВС наголосив, що встановлюючи правовий наслідок правочину, який вчинено без додержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, частина третя статті 228 ЦКУ, так само як й інші правові норми, не визначає ознак такого правочину. До кола таких правочинів належать, зокрема, правочини, які вчинені з метою ухилення від оподаткування, отримання незаконної податкової вигоди.
Виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах ГУ ДПС як контролюючий орган наділений законним правом на звернення до суду з позовом про визнання недійсними укладених відповідачами договорів поставки, оскільки такі вимоги обґрунтовані виявленими обставинами щодо безпідставного формування ТОВ2 податкового кредиту з ПДВ, що може вплинути на сплату податкового зобов`язання до Державного бюджету України або на право вимагати бюджетне відшкодування сплаченої суми такого податку, тому безумовно стосується прав та інтересів держави і суспільства в питаннях добросовісного ведення господарської діяльності та належної сплати податків, які, в свою чергу, є базою для існування усіх державних інституцій, соціального забезпечення, підтримання інфраструктури тощо.
Наведене узгоджується з висновками, викладеними у постанові ВС від 15.07.2026 у справі № 916/5780/24, ухваленої в аналогічних правовідносинах, висновки в якій враховані під час розгляду цієї справи.
Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
У цій справі суди установили, що умовами укладених договорів передбачено, що кількість та якість товару, графік поставки, місце поставки та інші умови поставки окремої партії товару визначаються сторонами у специфікаціях, які є невід`ємною частиною цих договорів. Специфікація є дійсною за умови підписання її сторонами. Якщо умови поставки товару, зазначені у специфікації, відрізняються від умов, які передбачені цим договором, повинні застосовуватися умови поставки, вказані у специфікації для поставки визначеної у специфікації кількості товару.
Водночас ГУ ДПС, стверджувало, що господарські операції з поставки товару між відповідачами, які оформлені наведеними вище документами, мають ознаки безтоварності та фактично ними не здійснювалися.
У справах № 927/833/18 та № 918/1026/20 ВС виснував, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, тобто судам під час розгляду справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо). Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (поставки товару). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальна поставка товару), а не первинні документи.
Подібна правова позиція викладена також у постановах ВС від 28.12.2022 у справі № 520/1284/19, від 06.09.2022 у справі № 916/1195/21, від 08.06.2022 у справі № 912/1414/21, від 26.05.2022 у справі № 910/14900/19, від 21.09.2021 у справі № 918/1026/20, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15.
Отже, узагальнений зміст наведених правових позицій ВС свідчить про те, що коли існує спір щодо того, чи дійсно мала місце господарська операція, і одна із сторін спору заперечує обставини реального руху активів за операціями, які оформлені первинними документами, суд має перевірити відповідні обставини не обмежуючись лише змістом таких документів (постанова ВС від 15.07.2026 у справі № 916/5780/24).
Крім того, у постанові від 10.04.2020 у справі № 816/4409/15 ВС виснував, що необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. З`ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи податкового органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних і у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, а також незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком із фактично вчиненою господарською операцією учасників правовідносин.
У цій справі суди першої й апеляційної інстанцій, слушно пославшись на відповідні правові позиції ВС щодо правильного застосування частини третьої статті 228 ЦКУ, належним чином такі висновки не врахували при вирішенні цього спору. Зокрема не дослідили наявності або відсутності реального руху товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо), які випливають із наведених вище висновків ВС та на які посилався позивач.
Натомість, переклавши тягар доказування у цій справі виключно на позивача, поза увагою суду залишилося те, що однією із засад господарського судочинства є змагальність, яка зобов`язує кожну сторону довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Оскільки контролюючий орган на підставі наявних у нього даних посилався на фактичну відсутність у ТОВ-2 матеріально-технічної бази для організації зберігання значного обсягу товару, який мав би передаватися ТОВ-1 на виконання договорів поставки, заперечуючи вказані обставини, саме відповідачі мали б надати докази, які б спростовували такі доводи.
Аналогічні висновки викладено ВС у постанові від 15.07.2026 у справі № 916/5780/24.
При цьому поза увагою судів залишився той факт, що відповідачі мали спростувати аргументи ГУ ДПС шляхом подання належних та допустимих доказів володіння необхідними матеріальними ресурсами.
Під час розгляду цієї справи суди також залишили поза увагою доводи позивача щодо відсутності будь-якої інформації та доказів походження товару, поставленого за спірними договорами, наприклад, щодо його придбання у третіх осіб, ввезення на митну територію України, самостійного виробництва такого товару ТОВ1.
Також не надана оцінка посиланням позивача на відсутність інформації щодо фактичної адреси передачі товару; що в наданих специфікаціях зазначено, що передача товару покупцю відбувається на складі постачальника, тобто на складі ТОВ1.
Крім цього, відхиляючи доводи ГУ ДПС про закриття ТОВ1 рахунку в банку та вказуючи на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження того, що відповідач-2 не має жодних відкритих рахунків в інших банківських установах, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що відповідно до умов спірних договорів розрахунки здійснюються покупцем саме на банківський рахунок, який був закритий. При цьому жодних інших рахунків або альтернативних способів розрахунків за спірними договорами сторони не визначили та під час розгляду справи не надали.
За таких обставин справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.