Суд апеляційної інстанції підтвердив правомірність повідомлень-рішень про сплату фізичною особою податку на нерухомість на загальну суму 612 тис. гривень

Головне управління ДПС в Одеській області, опубліковано 18 серпня 2026 о 15:29 Розділ: Новини

Головне управління ДПС в Одеській області інформує, що П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.07.2026  у справі № 420/25824/25 скаргу фізичної особи – платника податків (далі також – платник, позивач, ФОПП) залишив без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду про відмову у задоволенні позову -  без змін.

ФОПП на праві власності належать об`єкти нерухомого майна (житлові та нежитлові приміщення). Позивач отримав громадянство США та постійно проживає у Португалії.

 Головним управлінням ДПС в Одеській області (далі – ГУ ДПС, відповідач, контролюючий орган) складені та направлені позивачу податкові повідомлення-рішення (далі  - ППР) з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки з фізичних осіб які є власниками об`єктів нежитлової та житлової  нерухомості за 2020-2023 роки на загальну суму 612 тис. грн.

Згідно з пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до пп.266.3.1. та пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Приписами пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України визначено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

За правилами пп.266.7.1 п.266.7 ст.266 ПК України, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.

Щодо направлення та вручення оскаржених ППР суд виходив з наступного.

За відсутності надання позивачем відповідачу іншої адреси для листування відповідачем здійснено направлення ППР за останнім місцем реєстрації платника податків, яким є адреса в Державному реєстру фізичних осіб - платників податку.

Повернення ППР, направлених за останнім місцем реєстрації позивача до відповідача з відміткою Укрпошти «за закінченням строку зберігання» відповідно до положень п.42.5 ст.42 ПК України вважається їх врученням.

Верховний Суд у постановах від 24.09.2019 у справі № 825/1109/16 та від 09.10.2018 у справі 820/1864/17, дійшов висновку, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків.

Судом встановлено, що оскаржувані ППР містять наступні дані: податковий період, назва об`єкта нерухомого майна, його адресу, площу, ставку податку, суму податку, розмір мінімальної заробітної плати встановленої на 1 січня календарного року, а тому оскаржувані ППР містять детальний розрахунок суми нарахованого податку.

Верховний Суд у постанові від 15.03.2024 по справі № 810/853/17 щодо не надіслання разом з ППР розрахунку податкового зобов`язання, зазначив, що відповідно до абз. 6 п. 58.1 ст. 58 ПК України до ППР додається розрахунок податкового зобов`язання (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій.

Тобто, вказаною нормою не встановлено прямого обов`язку надсилання податковим органом розрахунку податкового зобов`язання. Такий розрахунок додається до податкового повідомлення-рішення за наявності такого.

Аналогічний висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.11.2018 у справі № 804/5370/17.

Що стосується тверджень ФОПП про пропуск строків для винесення оскаржуваних ППР у вересні місяці 2023, а не до 1 липня, що настає за базовим податковим періодом (пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України), суд врахував наступне.

У постанові від 18.12.2024 по справі №320/15639/23 Верховний Суд виснував, що перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи зупинявся:

- з 18 березня 2020 року по 17 березня 2022 року - відповідно до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX ПК України  для всіх платників податків;

- з 07 березня 2022 року по 24 листопада 2022 року - відповідно до підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України для всіх платників податків;

- з 17 березня 2022 року по 01 серпня 2023 року - відповідно до пункту 102.9 статті 102 Кодексу, при цьому в період з 17 березня 2022 року по 27 травня 2022 року норма діяла без виключень, а з 27 травня 2022 року по 01 серпня 2023 року - з виключеннями щодо випадків, передбачених ПК України.

Також Верховний Суд у постанові від 20 червня 2022 по справі №826/15940/18 зробив висновок, що недотримання контролюючим органом встановлених строків надіслання податкового повідомлення-рішення не є підставою для припинення податкового обов`язку платника податку з транспортного податку. Строк надсилання податкового повідомлення-рішення, встановлений пп.267.6.2 п.267.6 ст.267 ПК України, не є строком, що зумовлює припинення податкового обов`язку або звільнення від його виконання.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погодилася із висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку відсутні порушення з боку податкового органу приписів ст.102 ПК України щодо строку складання ППР.

Щодо тверджень, що в ППР не зазначено прізвища ім`я позивача латинською, як і в паспорті громадянина США, то судова колегія вважає такі твердження необґрунтованими, оскільки позивачем не надано доказів того, що він втратив громадянство України або при присвоюванні індивідуального податкового номеру його ПІБ вказано невірно, та його ПІБ у ППР збігається із ПІБ вказаним у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Щодо посилань про застосування відповідачем факсиміле замість власноручного підпису на оскаржуваних ППР, то суд вважає такі посилання необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи наявні належної якості копії ППР, які містять усі реквізити, в тому числі й підпис уповноваженої особи.

При цьому суд зазначає, що загальні підходи до оцінки недоліків форми рішення сформульовані Верховним Судом у постановах від 19 травня 2020 року у справі №820/2300/18, від 30 квітня 2020 року у справі №810/384/16, від 17 березня 2020 року у справі № 808/4140/15, від 25 січня 2019 року у справі №812/1112/16, від 23.11.2023 у справі № 815/3358/15, у яких Верховний Суд звертав увагу, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Якщо спірне рішення прийняте контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане судом правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів. Технічні помилки не є недоліками форми оскаржуваного ППР.

При цьому, такі факти як помилки у найменуванні юридичної особи, її адреси, технічні помилки / описки у змісті податкового повідомлення-рішення / рішення, відсутність підпису посадової особи контролюючого органу, відсутність розрахунку до податкового повідомлення-рішення не впливають на його законність та не може бути самостійною підставою для визнання такого рішення контролюючого органу недійсним.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі за №815/3358/15, від 15 березня 2024 у справі за №810/853/17.

Підсумовуючи викладене, доводи платника  не спростовують висновків суду першої інстанції про залишення позову без задоволення.