Верховний Суд задовольнив скаргу податкового органу та направив на новий розгляд справу про скасування податкових повідомлень-рішень
Головне управління ДПС в Одеській області , опубліковано 01 травня 2026 о 09:00 Розділ: Новини
Головне управління ДПС в Одеській області інформує, що Верховний Суд (далі - ВС) задовольнив скаргу податкового органу та направив на новий розгляд справу про скасування повідомлень-рішень щодо відмови у бюджетному відшкодуванні ПДВ, зменшення бюджетного відшкодування ПДВ та зменшення розміру від`ємного значення суми ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного періоду на загальну суму 14 млн гривень.
Постановою ВС від 21.04.2026 у справі № 420/30424/23 касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області (далі також – ГУ ДПС, відповідач, контролюючий/податковий орган) задоволено; рішення першої та другої інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
ГУ ДПС проведена документальна перевірка ТОВ (далі також – платник, позивач, ТОВ) щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за червень 2023 року від`ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до бюджетного відшкодування, складений акт та винесені оскаржені повідомлення-рішення.
Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема:
пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, підпункту «б» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (зі змінами, далі – ПКУ), що призвело до завищення суми ПДВ, заявленої до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку;
підпункту «б» пункту 200.4 статті 200 ПКУ, унаслідок чого платником при заповненні додатка 3 допущено перевищення над сумою ПДВ, фактично сплаченою постачальникам сільськогосподарської продукції;
пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, підпункту «б» підпункту 192.1.1 пункту 192.1, пункту 192.3 статті 192, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПКУ, з урахуванням підпунктів 14.1.36, 14.1.178, 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПКУ, в результаті чого завищено показник від`ємного значення, яке зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду.
Вирішуючи справу, суд касаційної інстанції виходив наступного.
Аналіз порушених платником норм дає підстави для висновку, що право платника на формування податкового кредиту та заявлення бюджетного відшкодування пов`язується не лише з формальною наявністю належним чином оформлених документів, а й з реальним здійсненням господарських операцій, їх зв`язком із господарською діяльністю платника, а також із підтвердженням тих обставин, з якими закон пов`язує виникнення відповідних податкових наслідків.
Вирішуючи спір цієї категорії, суди повинні були перевірити, чи підтверджуються належними та допустимими доказами як доводи платника про реальність господарських операцій, правомірність формування податкового кредиту, бюджетного відшкодування та відображення втрат зернових культур, так і доводи контролюючого органу про відсутність достатнього документального підтвердження відповідних операцій, про непідтвердження залишків товару, про неправильне застосування платником положень пункту 198.5 статті 198 та підпункту «б» пункту 200.4 статті 200 ПКУ.
Щодо доводів контролюючого органу про неправомірне формування ТОВ показників податкового кредиту з ПДВ за операціями з контрагентами-постачальниками.
Колегія суддів вважає, що в цій справі суди попередніх інстанцій, зосередившись переважно на наявності у позивача належно оформленої первинної документації, фактично не дали належної, окремої та вичерпної оцінки всім тим конкретним доводам і доказам контролюючого органу, які були покладені ним в основу висновку про безпідставність формування податкового кредиту саме за окремими операціями.
Так, у касаційній скарзі податковий орган прямо зазначав, що судами не надано оцінки доказам, поданим ним ще в суді першої інстанції, зокрема щодо взаємовідносин позивача з ТОВ1. Відповідач наполягає, що, на противагу повідомленню за формою 20-ОПП, подавав до суду витяг з державного реєстру, за яким у цього контрагента не було жодного рухомого чи нерухомого майна, а також дані з ЄРПН, відповідно до яких реалізація пшениці врожаю 2022 року на адресу позивача перевищувала кількість такої продукції, придбаної самим ТОВ1, хоча останній одночасно реалізовував відповідний товар і іншим суб`єктам господарювання. При цьому окремо наголошено, що жодної згадки про ці обставини та про надані відповідачем докази судові рішення не містять.
Аналогічно податковий орган зазначав і про інші конкретні обставини, які, на його думку, ставили під сумнів реальність окремих поставок, а саме: неможливість транспортування продукції з урахуванням часу, місця та відстані; відсутність у частини перевізників перепусток для руху в період комендантської години; невідповідність окремих даних форми 20-ОПП відомостям державних реєстрів; а також сумніви щодо можливості зберігання зерна в окремих приміщеннях. Проте суди, відтворивши загальний перелік доказів, поданих позивачем, та навівши узагальнюючі висновки про недопустимість покладення на платника негативних наслідків порушень контрагентів чи перевізників, не здійснили індивідуалізованої оцінки цих доводів у розрізі конкретних контрагентів, конкретних договорів та конкретних доказів відповідача.
За таких обставин ВС не погодився з підходом судів попередніх інстанцій, які фактично зупинилися на констатації достатності наданої позивачем первинної документації, не перевіривши в повному обсязі ті конкретні заперечення податкового органу, які вимагали самостійної та мотивованої оцінки.
Для правильного вирішення спору суди мали не лише встановити наявність у платника належно оформлених первинних документів, а й надати окрему, чітку та вичерпну оцінку тим конкретним доказам відповідача, якими той обґрунтовував свої заперечення щодо окремих контрагентів, а також щодо обставин транспортування товару, джерела його походження та фактичної можливості здійснення спірних поставок з урахуванням специфіки укладених правочинів.
Щодо доводів касаційної скарги стосовно ненарахування позивачем податкових зобов`язань з ПДВ при списанні втрат зернових культур.
ГУ ДПС зазначало, що за сукупністю положень ПКУ значення має не лише сам факт списання втрат, а й те, яким чином вартість такого списання відображена у бухгалтерському обліку платника та чи брала вона участь у формуванні оподатковуваних операцій. Зокрема, податковий орган стверджував, що вартість природного убутку була віднесена позивачем не до собівартості реалізованого товару, а до витрат на збут за дебетом рахунку 93, а отже, не включалася до вартості поставки, яка підлягала оподаткуванню ПДВ. Саме з цієї причини, на думку податкового органу, втрати не могли бути автоматично визнані такими, що вже враховані в межах господарської діяльності позивача.
Однак зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій не вбачається, що цей аргумент отримав належну правову оцінку. Суди фактично ототожнили наявність актів списання та доводи позивача про природний убуток із автоматичною відсутністю обов`язку щодо нарахування податкових зобов`язань, не з`ясувавши належним чином, чи підтверджується матеріалами справи включення вартості відповідних втрат до вартості подальших оподатковуваних операцій, чи узгоджується це з даними бухгалтерського обліку та чи справді застосований позивачем порядок обліку виключав нарахування податкових зобов`язань за пунктом 198.5 статті 198 ПКУ.
Крім того, суди, підтримавши позицію позивача про природний убуток, не надали самостійної оцінки тому, чи достатньо досліджено документальне підтвердження обсягу таких втрат, їх меж, характеру та способу відображення щодо кожної культури або партії товару, а також тому, наскільки ці документи кореспондують з іншими доказами у справі. Водночас податковий орган прямо зазначав, що, на його думку, наведення позивачем актів списання та розрахунків не спростовує суті встановленого порушення, оскільки спір зводиться до податкових наслідків бухгалтерського віднесення списаної вартості, а не лише до самого факту оформлення списання. Цей довід також не був належним чином спростований судами попередніх інстанцій.
За таких обставин ВС дійшов висновку, що належить перевірити не лише те, чи мали місце втрати зернових культур у процесі експорту і чи оформлені вони відповідними актами, а й те, чи підтверджується матеріалами справи, що такі втрати дійсно залишалися в межах господарської діяльності позивача з урахуванням способу їх бухгалтерського відображення, включення або невключення їх вартості до оподатковуваних операцій та фактичних підстав для застосування або незастосування пункту 198.5 статті 198 ПКУ.
Щодо доводів ГУ ДПС стосовно непідтвердження залишків товару на водних транспортних засобах та висновків про нестачу товарно-матеріальних цінностей.
Одним із самостійних епізодів, покладених контролюючим органом в основу спірних податкових повідомлень-рішень, був висновок про неможливість документального підтвердження товарних залишків зерна що, на думку відповідача, свідчило про нестачу товару та заниження податкових зобов`язань з ПДВ. Спростовуючи такі висновки, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач не провів інвентаризації або належного обстеження місця перебування товару, а натомість обмежився співставленням первинних документів із бухгалтерськими регістрами. При цьому суди врахували, що позивач надавав на підтвердження перебування товару на водних транспортних засобах не лише здавальні акти, а й коносаменти, листи-авторизації судновласників, номінації на агента та інші супровідні документи.
ВС вважає такі висновки передчасними. Предмет доказування у цьому епізоді не зводився лише до питання про проведення інвентаризації, а охоплював також з`ясування того, чи є надані позивачем документи належними і достатніми для підтвердження саме тих товарних залишків, які обліковувалися на рахунку 284, та чи узгоджуються вони з даними бухгалтерського обліку, датами господарських операцій і фактичним рухом товару.
Отже, хоча висновок ГУ ДПС про нестачу товару не міг автоматично ґрунтуватися лише на співставленні первинних документів із бухгалтерськими регістрами, це не звільняло суди від обов`язку повно і всебічно перевірити, чи були подані позивачем документи достатніми для підтвердження обліку і фактичного перебування відповідних залишків товару на водних транспортних засобах.
Щодо доводів відповідача стосовно неправомірного заявлення позивачем бюджетного відшкодування та дотримання вимог підпункту «б» пункту 200.4 статті 200 ПКУ.
Відповідач дійшов висновку про завищення позивачем суми ПДВ, заявленої до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку, а також про безпідставне включення до бюджетного відшкодування у зв`язку з непідтвердженням фактичної сплати відповідних сум податку постачальникам. Відхиляючи ці доводи, суди виходили з того, що помилки у призначенні окремих платежів були в подальшому виправлені, а акти звірки взаємних розрахунків підтверджують відсутність у позивача заборгованості перед контрагентами.
ВС вважає такі висновки передчасними. Для правильного вирішення цього епізоду належало встановити не лише загальний факт відсутності заборгованості або подальше уточнення призначення платежів, а насамперед те, чи підтверджується належними доказами саме факт сплати сум ПДВ, які були включені позивачем до розрахунку бюджетного відшкодування. Це прямо випливає зі змісту підпункту «б» пункту 200.4 статті 200 ПКУ, який пов`язує право на бюджетне відшкодування саме з фактично сплаченими сумами податку постачальникам товарів або послуг.
Однак зі змісту рішень судів не вбачається, що вони здійснили належне співставлення конкретних платежів, сум ПДВ та тих податкових накладних чи господарських операцій, за рахунок яких позивач сформував заявлену суму бюджетного відшкодування. Посилання лише на акти звірки взаємних розрахунків без такого аналізу не є достатнім для висновку про дотримання вимог підпункту «б» пункту 200.4 статті 200 ПКУ.
За таких обставин справа направлена на новий розгляд.