Головне управління ДПС в Одеській області інформує, що Постановою П’ятого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2026 у справі № 420/26668/25 апеляційну скаргу платника залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 - без змін.

Головним управлінням ДПС в Одеській області (далі також – ГУ ДПС, відповідач, контролюючий/податковий орган) фізичній особі (далі  – платник, позивач, ФО) в автоматичному режимі за 2021-2024 роки сформовано податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у загальній сумі 295 тис гривень.

Позивач вказував на неналежне вручення йому оскаржуваних ППР (надсилання на українську адресу, без врахування адреси в Румунії); порушення строків надсилання; дискримінацію нерезидента (громадянин Румунії, ЄС) з ігноруванням міжнародних договорів (Конвенція між Україною та Румунією про уникнення подвійного оподаткування від 29.03.1996, ратифікована Законом України № 586/97-ВР від 04.11.1997).

Згідно даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС позивач знаходиться на обліку в ГУ ДПС, як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування, здійснюючі діяльність згідно обраного основного виду «Надання індивідуальних послуг» з 27.02.2003 по теперішній час, стан платника - 0 платник податків за основним місцем обліку.

Суд відхилив доводи фізичної особи стосовно порушення процедури складення та направлення оскаржуваних ППР в зв`язку з їх необґрунтованістю.

Так, Порядком надсилання контролюючими органами ППР платникам податку, затвердженого наказом Мінфіну від 28.12.2015 №1204 та зареєстрованого в Мін`юсті 22.01.2016 за №124/28254 (із змінами), визначено, що ППР вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто, чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання фізичної особи рекомендованим листом з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному п. 42.4 ст. 42 Податкового кодексу України (далі - ПКУ).

Відповідно до п. 42.1 ст. 42 ПКУ ППР, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному п. 42.4 цієї ст., надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Отже, законодавець передбачив два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків: надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення (що і було зроблено відповідачем у спірному випадку) або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Водночас, у разі надіслання документів поштою, крім отримання платником цієї кореспонденції на пошті, вони також вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

У постанові від 23.05.2022 у справі № 810/3116/18 Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі ВС зазначила, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків.

Відповідно до обставин даної справи вся податкова кореспонденція направлена на адресу позивача, яка міститься в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків. Більш того, судом першої інстанції здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру та отримано відповідь за якою, ФО з 11.09.1998 по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд в аспекті наведеного зауважив, що зміна позивачем резидентства не звільняє особу від податкових обов`язків в Україні та не анулює статус податкового резидента для цілей адміністрування податків.

Так само, як і у випадку визначення податкової адреси, податковий орган при зазначені ПІБ платника податків використовує наявну у нього інформацію. В такому випадку зазначення в оскаржуваних ППР імені та прізвища платника кирилицею, замість латинських літер є правомірним та не впливає на об`єм податкових обов`язків позивача, оскільки останній виступає у ролі податкового резидента, тому зазначення даних кирилицею не може трактуватись на користь звільнення особи від сплати податку на майно.

Також у ході судового розгляду судом  витребувано оригінали спірних ППР, які досліджено безпосередньо у судовому засіданні та під час огляду встановлено, що зазначені документи підписані керівником контролюючого органу власноруч, кульковою ручкою, а не шляхом відтворення підпису за допомогою факсиміле чи інших технічних засобів.

Щодо доводів про порушення ГУДПС строку прийняття і надсилання (вручення) ППР, встановленого підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПКУ та правових наслідків для платника податків, суд взяв до уваги висновки колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі ВС, які викладені у постанові від 20.06.2022 року у справі №826/15940/18, відповідно до яких пропуск податковим органом встановленого підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України строку надсилання ППР до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року), не є тим порушенням, яке спростовує правомірність нарахування грошового зобов`язання податковим органом, та не може бути самостійною підставою для скасування оспорюваного ППР.

Недотримання контролюючим органом встановлених строків надіслання податкового повідомлення-рішення не є підставою для припинення податкового обов`язку платника податку.

При цьому, ВС у постанові від 22.05.2020 у справі №825/2328/16 зазначає, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справа №813/1790/18.

Стосовно доводів позивача про допущені порушення міжнародних зобов`язань України з Румунією, зокрема в аспекті уникнення подвійного оподаткування та наявності дискримінації у відношенні позивача, суд звертає увагу на статтю 266 ПКУ, відповідно до якої об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб незалежно від їх резидентного статусу. У даному випадку спірні ППР стосуються саме об`єктів нерухомості, розташованих на території України, що визначає обов`язки зі сплати податків позивачем в межах національної юрисдикції України.

Відповідно до статті 6 Конвенції між Україною та Румунією про уникнення подвійного оподаткування, дохід або майно, представлене нерухомим майном, може оподатковуватися у тій Державі, де таке майно розташовано. Таким чином, Україна має повне право оподатковувати нерухомість, розміщену на її території, незалежно від того, чи власник такого майна є резидентом чи нерезидентом. Посилання позивача на порушення принципу недискримінації є необґрунтованим, оскільки норми ПКУ застосовані до нього на загальних підставах, і порядок визначення податкового зобов`язання не відрізняється від порядку, встановленого для громадян України. Тобто жодної дискримінації з боку податкового органу відносно позивача допущено не було.