Суд підтвердив правомірність визначення контролюючим органом товариству податкових зобов’язань у сумі 17,3 млн гривень

Головне управління ДПС в Одеській області інформує, що П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 25.04.2025 у справі № 420/22114/24 скаргу Головного управління ДПС в Одеській області (далі також – ГУ ДПС, відповідач, контролюючий/податковий орган) задовольнив; рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.10.2024 скасував, з ухваленням у справі нового рішення про відмову в позові товариства (далі також – ТОВ, платник, позивач) про визнання протиправними та скасування рішень.

Податковим органом проведено планову перевірку ТОВ за період з 01.01.2019 по 30.09.2021, за результатами якої складено акт від 27.12.2023 та винесені оскаржені повідомлення-рішення.

Актом зафіксовано порушення платником п. 44.1. пп. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188; пп. 192.1.1 п. 192.1 ст. 192, пп. 198.1 ст. 198  Податкового кодексу України (далі – ПКУ або Кодекс), що призвело до заниження податку на прибуток та податку на додану вартість.

ГУ ДПС наголошувало, що господарські операції позивача з контрагентом – сільськогосподарським товариством (далі – СТОВ) не мали реального характеру, так як такі операції не було підтверджено належним чином складеними первинними бухгалтерськими документами, контрагент не мав основних засобів та трудових ресурсів, достатніх для виконання задекларованих господарських операцій з позивачем.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, так як вважав, що податковим органом не доведено факту вчинення товариством спірних порушень податкового законодавства, однак, з цим не погодився суд апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Дослідивши зібрані у матеріалах справи докази, колегія суддів зазначила, що документи на які посилається товариство в обґрунтування своїх вимог є обов`язковими первинними бухгалтерськими документами, які можуть в окремих випадках підтверджувати реальність проведених господарських операцій.

Проте, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій, а відтак і обґрунтованість визначення податкових зобов`язань та податкового кредиту позивача.

Тобто, наявність первинних документів є обов`язковою, але не єдиною достатньою умовою для формування податкового кредиту, оскільки виконання зобов`язання за правочином зумовлює складання й інших документів. Формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції, якщо контролюючий орган наводить доводи, які ставлять під сумнів її здійснення, зокрема доводи щодо неможливості здійснення поставок контрагентом з огляду на відсутність у нього матеріальних, трудових ресурсів для здійснення підприємницької діяльності та не відповідність при цьому номенклатури придбаних товарів номенклатурі поставлених товарів згідно з даними з Єдиного реєстру податкових накладних; епізодичну або обмежену терміном, на який припадають дати виписування документів на операцію з постачання, фінансову та податкову звітність контрагента, не відображення у цій звітності відповідних податкових зобов`язань, відсутність контрагента за місцезнаходженням.

Вказані висновки знайшли своє відображення у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2024 року (справа № 380/2672/23), від 05 травня 2023 року (справа № 1340/5998/18), від 08 листопада 2023 року (справа № 280/4704/21).

В даному випадку, колегія суддів зазначає, що місцем поставки спірного товару, відповідно до укладених контрагентами специфікацій є зерновий склад позивача в порту.

При цьому, матеріали справи не містять жодного доказу, яким можливо підтвердити факт доставки СТОВ спірного товару в порт на зерновий склад позивача, зокрема відсутні товарно-транспортні накладні, перепустки, довіреності на отримання та інше.

Крім того, до суду не надано жодних доказів попередньої передачі СТОВ кукурудзи на зберігання позивачу.

Тобто, існуючі бухгалтерські документи відображають лише факт формальної передачі до ТОВ від СТОВ спірного товару, але жодним чином не відображають обставин потрапляння такого товару на склад ТОВ.

В свою чергу, враховуючи обсяг поставленого позивачу товару (6375 тонн), колегія суддів вважає, що надані позивачем акти приймання-передачі та видаткові накладні, без товарно-транспортних накладних та інших документів, що підтверджують безпосереднє транспортування товару, не підтверджують реальності проведених господарських операцій.

При цьому, колегія суддів не прийняла доводів позивача про те, що під час приймання спірного товару ТОВ виступало лише як зерновий склад та не приймало участі в операціях транспортування, так як відповідний товар не міг з`явитись на відповідному складі без складання будь-яких первинних бухгалтерських документів.

За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки обставинам даної справи та зібраним доказам, а як наслідок зроблено помилковий висновок про необхідність задоволення позовних вимог у даній справі.