Судом підтверджено обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна платника у разі відмови від допуску до проведення фактичної перевірки

Головне управління ДПС в Одеській області інформує, що Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 27.01.2025 у справі  № 420/2430/25 заяву Головного управління ДПС в Одеській області (далі – контролюючий орган, ГУ ДПС) до Товариства (далі також – ТОВ, платник)  про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків задовольнив та підтвердив обґрунтованість арешту.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025 змінено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та підтверджено обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна товариства.

Пунктом 94.1 ст. 94 ПК України визначено, що адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Відповідно до п. 94.4 ст. 94 ПК України, арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Згідно приписів п. 94.5 ст. 94 ПКУ арешт майна може бути повним або умовним. Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном.

Згідно пп. 94.6.1 п. 94.1 ст. 94 ПК України керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна.

Положеннями пп.94.2.3 п.94.2 ст.94 ПК України передбачено, що арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Згідно з пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 80.5 ст.80 ПК України передбачено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

За приписами п.81.1 ст. 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення, у т.ч. фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися;

Предметом доказування у цій справі є обґрунтованість причин відмови у допуску посадових осіб податкового органу до проведення податкової перевірки з боку платника податків.

Як встановлено ТОВ не допустило посадових осіб ГУ ДПС до проведення фактичної перевірки, про що складено 22.01.2025 акт відмови від допуску до проведення перевірки.

Водночас, ТОВ обгрунтовуючи причини недопуску до перевірки зазначило, що в наказі ГУ ДПС не вказало, яка саме податкова інформація та за який проміжок часу була ним проаналізована, які дані/факти свідчать про хоча і можливі, проте конкретні порушення платником законодавства у сфері зберігання і обігу пального, контроль за яким покладено на контролюючий орган.

Отже, в розрізі правової позиції Верховного Суду від 23.02.2023 по справі № 640/1709/21 обґрунтованість причин відмови у допуску посадових осіб податкового органу до проведення податкової перевірки з боку платника входять до предмета доказування у справах, передбачених п.2 ч.1 ст.283 КАС України.

Колегія суддів зазначила, що підставою для проведення фактичної перевірки контролюючий орган в наказі від 22.01.2025 вказав пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПКУ та послався на «необхідність здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу пального, з урахуванням попередньо проведеного аналізу податкової інформації, яка свідчить про можливі порушення законодавства у сфері зберігання та обігу пального».

Так, підставою для проведення фактичної перевірки згідно з підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України слугує наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про можливі порушення платником податків законодавства.

У постановах від 05.04.2023 у справі № 200/1354/21-а, від 11.01.2023 у справі № 160/2357/21, від 12.08.2021 у справі № 140/14625/20, від 10.04.2020 у справі № 815/1978/18, від 25.01.2019 у справі № 812/1112/16, від 05.11.2018 у справі № 803/988/17, від 22.05.2018 у справі № 810/1394/16, від 20.03.2018 у справі № 820/4766/17 Верховний Суд вказував, що пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо, а саме:

- наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення платником податків вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками;

- здійснення функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

До того ж, звертаючись до суду першої інстанції ГУ ДПС зазначило, що підставою для прийняття наказу слугувала інформація, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за якими покладено на контролюючі органи: фахівцями управлінням контролю за підакцизними товарами проведено аналіз господарської діяльності ТОВ, який свідчить про встановлені розбіжності між даними Єдиного реєстру акцизних накладних та Єдиного реєстру податкових накладних АІС «Архів електронної звітності» щодо обсягів отримання пального за період з 01.02.2022 по теперішній час.

Результат проведеного аналізу згідно баз даних «Податковий блок» та АРМ АІС «Податки» зазначений в тексті доповідної записки від 06.01.2025; також встановлено, що фактична перевірка з питань здійснення контролю за обігом пального протягом 2023-2024 років не проводилась.

Отже, колегія суддів вважає, що вказана доповідна записка в розумінні пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України є інформацією, яка дає підстави для призначення та проведення фактичних перевірок та про яку зазначено у наказі від 22.01.2025.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № 420/9909/23 (постанова від 26 березня 2024 року).

Враховуючи, що контролюючий орган дотримався вимог законодавства щодо вручення копії наказу та пред`явлення направлень уповноваженій особі товариства, а суб`єкт господарювання, у свою чергу відмовив у допуску посадових осіб до проведення перевірки не маючи на те підстав, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість заяви.