Суд апеляційної інстанції погодився з доводами контролюючого органу про порушення Товариством вимог податкового законодавства та правомірністю винесення повідомлень-рішень на загальну суму 2,2 млн гривень

Головне управління ДПС в Одеській області інформує, що Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2024 року у справі 420/13365/20 апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області  (далі також – ГУ ДПС, відповідач, контролюючий орган) задоволено, рішення суду першої інстанції від 26.03.2024 скасовано; прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову Товариства (далі також – ТОВ, платник, позивач) щодо визнання протиправними повідомлень-рішень про завищення від’ємного значення об’єкту оподаткування податком на прибуток, завищення від’ємного значення з податку на додану вартість та про застосування штрафних санкцій на загальну суму 2,2 млн. грн. – відмовлено.

Оскаржені повідомлення-рішення від 08.10.2020 були прийняті на підставі акту документальної позапланової перевірки Товариства від 07.09.2020.

Платник не погодився з висновком акту про ненадання ліквідаційної звітності, а саме декларації з податку на прибуток, балансу та фінансового звіту за 2020 рік, посилаючись на те, що строки подання декларації з податку на прибуток встановлені п.49.18. ст.49 ПК України. А саме, доводи товариства: якщо дата ліквідації припадає на початок або середину звітного кварталу, року, платник податку на прибуток підприємства може подати останню (ліквідаційну) декларацію до закінчення звітного кварталу, року, але не пізніше строків встановлених п.49.18. ст.49 ПКУ. 

Так, розглянувши вказані доводи, судова колегія зазначає, що до затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає та подає органам доходів і зборів, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування звітність за останній звітний період (абз.2 ч.7 ст.111 ЦК України).

Приписами ч.1 ст.8 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999р. за №996-XIV (надалі - Закон № 996) чітко визначено, що бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Відповідно до:  ч.3 ст.13 Закону №996, звітним періодом підприємства, що ліквідується, є період з початку звітного року до дати прийняття рішення про його ліквідацію; ч.5 ст.14 Закону №996 встановлено, що у разі ліквідації підприємства ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс та у випадках, передбачених Законом №996, публікує його протягом 45 днів після затвердження.

Відповідно до ч.8 ст.111 ЦК України, ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду.

Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи (ч.5 ст.105 ЦК України).

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ прийнято рішення про припинення від 3.04.2020, затверджено порядок та строки заявлення кредиторами вимог: претензії кредиторів приймаються протягом двух місяців з дати оприлюднення відомостей про припинення ТОВ шляхом приєднання на умовах правонаступництва до ТОВ1 (відповідно до 3.06.2020р.).

Судом встановлено, що ТОВ по закінченню терміну заявлення вимог кредиторів не надано ліквідаційну звітність, а саме податкову декларацію з податку на прибуток, баланс та фінансовий звіт за 2020 рік. Окрім того, до перевірки не надано передаточний баланс підприємства, акт прийому-передачі основних засобів, що не дозволяє ідентифікувати особу, якій здійснено передачу основних засобів та інших активів.

Станом на 6.10.2020 згідно з інформацією з Державного Реєстру майнових прав на нерухоме майно встановлена відсутність будь-яких основних засобів у власності ТОВ, що, на думку суду, може свідчити про реалізацію основних засобів та іншого майна, або інші види відчуження після завершення перевірки.

Щодо незгоди ТОВ з нарахуванням податкових зобов'язань з ПДВ на суму балансової вартості основних засобів, які не були своєчасно передані правонаступнику ТОВ1, а саме в термін, протягом якого приймаються вимоги кредиторів, суд зазначає наступне.

Проведеною перевіркою показника у рядку 4.1 кол. Б Декларації «Нараховано податкових зобов'язань відповідно до пункту 198.5 статті 198 та пункту 199.1 статті 199 Податкового кодексу України за операціями, що оподатковуються за: основною ставкою» за період з 1.01.2017р. по 31.07.2020р. встановлено заниження задекларованого суб'єктом господарювання показника за серпень 2020 у сумі 1,9 млн. грн.

На початок перевірки, а саме 25.08.2020 у ТОВ обліковувалися основні засоби (Автогазороздавальна колонка АЗС, АЗС, Зонд вимірювальний, Контейнер – склад, Щит розподільчий); ТОВ станом на 24.08.2020 проводило інвентаризацію та згідно інвентаризаційних описів необоротних активів підтверджено наявність основних засобів та відповідність їх бухгалтерському обліку.

В порушення вимог п.198.5 ст.198 ПК України підприємством не нараховані податкові зобов'язання з ПДВ у розмірі 1,9 млн. грн. на суму балансової вартості основних засобів, які не було своєчасно передано правонаступнику ТОВ1, а саме в термін, протягом, якого приймаються вимоги кредиторів - до 3.06.2020р.

Також судом встановлено, що ТОВ за період листопад 2017 - лютий 2018 надавало послуги з оренди ТОВ3, до податкових зобов'язань з ПДВ підприємством віднесено суми в неповному обсязі; при цьому, платником до складу доходу по відносинам з оренди віднесено суми в повному обсязі.

Враховуючи вищевказане, суд вважає, що податковим органом правомірно встановлено порушення Товариством вимог п.44.1 ст.44 , п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 ПК України, а саме, що за перевірений період встановлено заниження податкових зобов'язань з ПДВ, які не були нараховані за операціями із надання в оренду АЗС з комплексом приміщень.

Виходячи з наведеного, судова колегія дійшла висновку, що вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції на ці обставини уваги не звернув, належної оцінки не дав, та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.