Судом апеляційної інстанції підтверджено правомірність висновків контролюючого органу про заниження податкових зобов’язань, не реєстрацію платником податкових накладних за товарами/послугами, які використані не в господарській діяльності...

Судом апеляційної інстанції підтверджено правомірність висновків контролюючого органу про заниження податкових зобов’язань, не реєстрацію платником податкових накладних за товарами/послугами, які використані не в господарській діяльності, що призвело до завищення від’ємного значення з ПДВ на 243,5 тис гривень

Головне управління ДПС в Одеській області інформує, що П’ятий апеляційний адміністративний суд у справі № 420/2286/24 постановою від 01.08.2024 залишив без задоволення скаргу Товариства  (далі також – ТОВ, платник, позивач) щодо скасування рішення суду першої інстанції від 20.03.2024, яким у задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС в Одеській області (далі також – ГУ ДПС, відповідач, контролюючий орган) відмовлено.

Так, ГУ ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ з питань законності декларування від`ємного значення ПДВ за вересень 2023 року, за результатами якої оформлено акт від 15.12.2023 та прийнято повідомлення-рішення від 05.01.2024: про завищення позивачем суми від`ємного значення з ПДВ за вересень 2023 року на 243351,00 грн. внаслідок заниження податкових зобов`язань з ПДВ на цю ж суму у зв`язку із придбання послуг, які використовувались в операціях, що не є господарською діяльністю позивача та про застосування штрафу 3400 грн за не реєстрацію податкових накладних.

Зміст положень п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) у їх системному зв`язку свідчить про те, що використання платником податку товарів, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, поза межами його господарської діяльності зумовлює виникнення в нього обов`язку визначити податкові зобов`язання з податку на додану вартість за основною ставкою згідно з підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПКУ, виходячи з бази оподаткування, обчисленої відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПКУ. У свою чергу, у разі використання таких активів безпосередньо в господарській діяльності платника податку такий обов`язок в останнього не виникає.

Господарською діяльністю відповідно до пп.14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПКУ є діяльність особи, пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

За правилами пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПКУ розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Суд зазначив, що із визначеного в ПКУ поняття ділової мети випливає, що обов`язково повинен бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості. Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Судом була застосована податково-правова доктрина ділової мети, яка використовується для оцінки досягнення економічного ефекту від здійсненої господарської діяльності, і для підтвердження якої встановлюється:

зв`язок витрат платника податків на придбання активів (товарів, послуг) із його господарською діяльністю (п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України);

мета отримання доходу, як кваліфікуюча ознака господарської діяльності при здійсненні кожної окремої операції.

Витрати на придбання активів, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності, або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають права на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку.

Про відсутність ділової мети може свідчити, зокрема, збільшення задекларованих витрат та зменшення об`єкта оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості.

Отже, для підтвердження наявності ділової мети в господарських операціях з придбання позивачем товарів та послуг, які вказані в додатку №3 до акту перевірки, перш за все треба встановити сам факт здійснення господарської діяльності, для якої таки витрати здійснюються.

Однак згідно протягом перевіреного періоду з березень 2020 року по вересень 2023 року відсутні факти постачання та реалізації позивачем будь-яких товарів та послуг, Товариство не нараховувало податкових зобов`язань, не складало та не реєструвало податкових накладних за товарами/послугами в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Надаючи оцінку господарським операція позивача, які стосуються придбання телекомунікаційних послуг мобільного зв`язку, електронних комунікаційних послуг, послуг суборенди, послуг по забезпеченню комфортного мікроклімату в приміщенні, відшкодування експлуатаційних витрат, забезпечення електроенергією, виробленою дизельним генератором, придбання мобільного телефону, паливо-мастильних матеріалів, запасних частин та комплектуючих для автомобіля, послуг ремонту та обслуговуванню автомобіля, проживанню в готелях, суд виходив з того, що позивачем не надано належних обґрунтувань та доказів того, що витрати на придбання вказаних товарів та послуг безпосередньої пов`язані із господарською діяльністю позивача та направлені саме на отримання прибутку.

Зокрема, позивач не надав доказів того, що протягом перевіреного періоду він здійснював свою господарську діяльність з продажу товарів (робі/послуг), не довів використання у господарській діяльності придбаних ним послуг зв`язку, не обґрунтував, яку конкретну роботу виконували штатні працівники протягом трьох років при відсутності будь-яких господарських операцій, направлених на отримання прибутку, яка ціль була в службових відрядження до м.Київ та для яких цілей використовувався автомобіль Товариства.

Підсумовуючи вищенаведене, суд погодився з правомірністю спірних податкових повідомлень-рішень.