Судом апеляційної інстанції підтверджено правомірність визначення контролюючим органом фізичній особі – платнику податків зобов’язань з податку на нерухоме майно у сумі 169,8 тис гривень

Головне управління ДПС в Одеській області інформує, що П’ятий апеляційний адміністративний суд у справі № 420/443/22 постановою від 16.07.2024 залишив без задоволення скаргу платника податку – фізичної особи (далі також – ФО, платник, позивач) щодо скасування рішення суду першої інстанції від 07.03.2024 та податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС в Одеській області (далі також – ГУ ДПС, відповідач, контролюючий орган) про сплату податку на нерухоме майно у сумі 169,8 тис грн.

Судом встановлено, що позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем у періоді з липня 1994 по вересень 2015 та з квітня 2020 по липень 2020.

Позивач зазначив, що йому з грудня 2007 по листопад 2018 належав об’єкт нерухомого майна (господарські приміщення (дім-лагір, соковий цех, допоміжні приміщення), а також многолітні насадження).

На думку позивача, немаловажним є той факт, що вказане нерухоме майно у 2011 році було передано в оренду на 12 років фермерському господарству, яке використовувало це нерухоме майно за призначенням у своїй господарській діяльності. Тому, при визначені бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. 

Тобто, база оподаткування повинна визначатися Відповідачем без урахування організаційно-правової форми власника (фізична особа або фізична особа-підприємець) та виду здійснення підприємницької діяльності, а будівлі промисловості не є об’єктом оподаткування незалежно від статусу їх власника.

ГУ ДПС в Одеській області 25.10.2018 прийняті податкові повідомлення-рішення, якими позивачу було визначено  податкове зобов’язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізособами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості за 2015 - 2018 роки на загальну суму 169,8 тис грн.

Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено ст.266 Податкового кодексу України (зі змінами, далі - ПКУ).

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 261 ПКУ визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

За приписами пп. 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПКУ, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Крім того, застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПКУ визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

17.02.2020 Верховним Судом прийнято постанову у справі №820/3556/17, якою сформовано новий правовий висновок, відповідно до якого визначено, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

В силу вимог підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПКУ у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. 

Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Суд апеляційної інстанції  зазначає, що в межах спірних відносин наявна лише одна з обов`язкових умов будівлі промисловості, оскільки нежитлові будівлі позивача, які хоч і віднесено до будівель промисловості згідно з правовстановлюючими документами, однак такі не використовувалися у господарській діяльності останнього.

Водночас, сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування, оскільки законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його до застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі №812/1800/18, від 27 січня 2022 року у справі № 826/6649/17, від 31 травня 2022 року у справі № 420/12318/21.

Суд зазначив, що позивачем не подано до суду доказів здійснення позивачем у 2016-2018 роках діяльності з промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). 

При цьому, не є належним доказом використання позивачем нежитлових будівель у господарській діяльності та обставина, що ним укладено договір оренди, предметом якого є майно, у т.ч. нежитлові будівлі, оскільки така підстава звільнення від оподаткування як здача власниками будівель промисловості в оренду, лізинг, позичку з’явилася у зв’язку з змінами в Податковий Кодекс (ПК в редакції Законів № 466-IX від 16.01.2020), тобто після виникнення спірних правовідносин, а саме прийняття оскаржуваних рішень.