Суд підтвердив правомірність визначення контролюючим органом підприємцю податкових зобов’язань з податку на доходи, військового збору, податку на додану вартість, в сумі 571,7 тис гривень

Головне управління ДПС в Одеській області інформує, що П’ятий апеляційний адміністративний суд у справі № 420/31837/23 постановою від 16 липня 2024 залишив без задоволення скаргу фізичної особи -підприємця (далі також – ФОП, платник, позивач) на рішення суду першої інстанції від 25 квітня 2024.

Судом першої інстанції позов ФОП про скасування повідомлень-рішень ГУ ДПС в Одеській області (далі також – ГУ ДПС, відповідач, контролюючий орган) частково задоволений; з оскаржених 6 податкових повідомлень-рішень на загальну суму 575,4 тис грн скасовано 1 повідомлення-рішення на 3,7 тис грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Контролюючим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірка ФОП на підставі пп. 78.1.7 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (зі змінами, далі - ПКУ), у зв’язку з припиненням підприємницької діяльності, за результатами якої складений акт від 30.06.2023 та винесено оскаржені повідомлення-рішення від 27.07.2023.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував на відсутність у контролюючого органу права на проведення позапланової документальної виїзної перевірки через сплив строку для її проведення, оскільки позивач припинив свою підприємницьку діяльність ще у травні 2021 року.

З цього приводу суд зазначив, що ПКУ не встановлює конкретного строку задля реалізації контролюючим органом права на проведення документальної позапланової перевірки на підставі підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПКУ після виникнення відповідної підстави, а лише у пункті 102.1 статті 102 ПКУ визначає, що контролюючий орган може провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Оскільки ПКУ не встановлює конкретного строку для прийняття контролюючим органом наказу про проведення перевірки на підставі пп. 78.1.7 п. 78.1 ст. 78 ПКУ, з урахуванням діючих обмежень у проведенні перевірок, а також зупиненням строків, в тому числі і строків проведення перевірок, які вносились у зв’язку, зокрема з поширенням на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а також введенням на території України воєнного стану, суд погодився з наявністю законних підстав для прийняття наказу про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП.

Суд зазначив, що твердження позивача про неповідомлення про проведення документальної позапланової перевірки, спростовано наданими ГУ ДПС доказами.

Також платник заперечував правомірність висновків контролюючого органу про непідтвердження задекларованих витрат через ненадання позивачем документів щодо походження витрат, які пов’язані з отриманням доходу та підтверджені документами про їх оплату є неправомірними, оскільки він базується на розрахунку загального оподатковуваного доходу і документально підтверджених витрат, який здійснений без врахування обставин спливу строків зберігання первинних документів.

Позивач вказував, що на час проведення перевірки та надіслання/отримання запиту про надання документів від 18.04.2023 у нього вже був відсутній обов’язок зберігати документи на підтвердження показників податкової звітності, а відтак і надавати їх на вимогу контролюючого органу.

Стосовно цього суд вказав, що за положеннями п. 44.3 ст. 44 ПКУ платники податків зобов’язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів з дня саме подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи.

Таким чином, в даному випадку строк зберігання документів для позивача обраховувався саме з дат подання податкових декларацій.

Однак, з урахуванням факту припинення підприємницької діяльності позивачем, у ного виник обов’язок щодо передачі документів, визначених пунктом 44.1 статті 44 ПКУ, за період діяльності не менш як 1095 днів, що передували даті ліквідації платника податків, до архіву, тобто за обставин даної справи - документів, за період діяльності починаючи з другого кварталу 2018 року по день припинення її підприємницької діяльності, тобто саме за той період, за який контролюючим органом і здійснювалась перевірка діяльності позивача.

Доказів збереження та передачі документів визначених п. 44.1 ст. 44 ПКУ до архіву позивачем не надано.

Таким чином в даному випадку позивачем не забезпечено зберігання документів визначених п. 44.1 ст. 44 ПК України протягом встановленого ПКУ строку, а твердження позивача про відсутність у нього такого обов’язку суперечить положенням ст. 44 ПКУ.

Згідно вимог п.85.2 ст.85 ПКУ платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Цьому обов`язку кореспондує право посадових осіб контролюючого органу при проведенні перевірок вимагати і отримувати у платників податків копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов`язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Таке право закріплене нормою пункту 85.4 статті 85 ПКУ.

Отже, надання платником фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих ним показників податкового обліку.

Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПКУ до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 р. у справі № 160/8441/18, від 28.10.2021 р. у справі № 802/880/18-а, від 06.09.2022 р. у праві № 640/772/21, від 14.12.2022 р. у справі № 640/637/19, від 07.02.2023 р. у справі № 640/9880/19.

При цьому, судом вказано, що  часткове надання (як зазначає сам позивач) документів до суду не спростовує висновків контролюючого органу про не підтвердження задекларованих показників податкової звітності та не може бути підставою для визнання протиправними дій щодо визначення грошових зобов'язань внаслідок ненадання первинних документів під час проведення перевірки при наявності підстав для її призначення та дотриманні процедури її проведення.

За таких обставин апеляційна скарга платника була залишена без задоволення, а оскаржене рішення – без змін.