Судом підтверджена правомірність прийнятих рішень

Судом у справі № 420/14015/23 підтверджена правомірність визначення контролюючим органом  фізичній особі податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 54,9  тис. грн.

Постановою П’ятого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2024 року апеляційну скаргу фізичної особи – платника податку (далі також – ФОПП, платник, позивач) залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року, яким у задоволені позову до Головного управління ДПС (далі також – ГУ ДПС, відповідач, контролюючий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено – залишено без змін.

Судом встановлено, що позивач є власником господарської будівлі ферми загальною площею 850 кв. м.; 04.04.2023 року, з урахуванням положень пп. 266.7.1, п. 266.7 ст. 266 ПК України, Головним управлінням ДПС в Одеській області були винесені податкові повідомлення – рішення форми "Ф" щодо визначення (нарахування) суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у загальній сумі 54,9 тис. грн..

Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 ПК України.

Так, згідно з положеннями підпунктів 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

За змістом підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (підпункт 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України).

Підпунктом "ж" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Отже, споруда (будівля) не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за наявності сукупності умов:

- така нежитлова будівля віднесена до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;

- власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник;

- така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.

Верховний Суд в постанові від 4 березня 2021 року у справі №500/2782/18, аналізуючи положення підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України в частині визначення "сільськогосподарський товаровиробник", зазначив, що це поняття, яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність", тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ "Податок на майно").

Так, поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18 січня 2001 року №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".

Так, згідно зі статтею 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис": виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Наведені вище поняття "сільськогосподарський товаровиробник" не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

Судом встановлено, що позивач не надав жодних належних доказів здійснення ним у спірний період сільськогосподарської діяльності із використанням господарських будівель ферми загальною площею 850 кв.м. Відсутня будь-яка наявна інформація, що підтверджує факт здійснення позивачем сільськогосподарської діяльності, та використання у такій діяльності належних останньому нежитлових будівель, що в свою чергу свідчить про те, що позивач безпосередньо не займається сільськогосподарською діяльністю, тобто, не зайнятий у процесі виробництва, переробки власно виробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.

Суд апеляційної інстанції, резюмуючи встановлені обставини, підтвердив, що позивач не довів належними та допустимими доказами обґрунтованість позовних вимог.