Суд підтримав позицію податківців щодо правомірності застосування штрафних санкцій

Головне управління ДПС в Одеській області повідомляє, що суд апеляційної інстанції у справі № 420/22589/23 погодився з правомірністю застосування контролюючим органом до Товариства штрафної санкції у сумі 89 тис грн за несвоєчасне подання  повідомлення про участь у міжнародній групі компаній за 2021 рік

Постановою П’ятого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2024 року апеляційну скаргу ГУ ДПС в Одеській області (далі також – ГУ ДПС, відповідач, контролюючий орган) задоволено, Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року, яким позов Товариства (далі також – платник, позивач) було задоволено – скасовано, та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства відмовлено повністю.

Так, ГУ ДПС в Одеській області провело перевірку ТОВ, за результатами якої складено акт перевірки від 12.07.2023, в  якому зазначено про недотримання з боку ТОВ приписів пп.39.4.2 п.39.4 ст.39 Податкового кодексу України, в частині порушення строків подання повідомлення про участь у міжнародній групі компаній за 2021р. (граничний термін подання – до 01.10.2022, фактично подано 08.11.2022).

На підставі цього акту контролюючим органом було винесено податкове повідомлення рішення про застосування до позивача штрафної санкції у сумі 89 тис. грн. за несвоєчасне подання  повідомлення про участь у міжнародній групі компаній за 2021 рік.

Під час розгляду цієї справи колегія звернула увагу, що згідно положень пп. 69.9 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, в редакції Закону № 2260-IX від 12.05.2022 року, зупинення перебігу строків не розповсюджується, зокрема, на подачу «звітності», тобто всієї звітності, подання якої передбачено ПК України, в тому числі і звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу.

Словосполучення «в тому числі» в даному випадку не означає, що лише щодо такого виду звітності не зупиняється перебіг строків, встановлених ПК України, а свідчить лише про те, що звітність, передбачена пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу є частиною іншого (більшого) поняття «звітності», яке використано у даній нормі.

Подання звітності передбачає подання до контролюючого органу показників, які характеризують діяльність підприємства за певний період, відомостей чи інформації, необхідної для обчислення та сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів, перевірки правильності їх обчислення та сплати.

Колегія суддів зазначає, що трансфертне ціноутворення регулюється саме ст. 39 ПК України, якою і закріплено порядок подачі звітності з трансфертного ціноутворення, а саме: звіту про контрольовані операції та повідомлення про участь у міжнародній групі компаній (п. 39.4 ПК України). Вказаною статтею врегульовано і строки подання такої звітності - до 1 жовтня року, що настає за звітним.

При цьому подання цієї звітності впливає на можливість здійснення податковим органом контролю за діяльністю суб`єкта господарювання, пов`язаною з трансфертним ціноутворенням, правильністю визначення обсяг оподатковуваного прибутку (об`єкта оподаткування), отриманого платником податку.

Враховуючи викладене безпідставними є твердження про те, що звіт про контрольовані операції та повідомлення про участь у міжнародній групі компаній не є звітністю у розумінні ПК України.

Таким чином, з 27.05.2022 року законодавцем поновлено для платників податків, які мають можливість виконати свої зобов`язання, перебіг строку для подання звітності, передбаченої ПК України та передбачено можливість застосування контролюючим органом до платників податків, які не виконали такого обов`язку, штрафних санкцій. Винятком є лише випадки, коли граничний термін виконання таких податкових зобов`язань припадав на період починаючи з 24 лютого 2022 року до 27 травня 2022 року.

В даному випадку граничний термін подання ТОВ повідомлення про участь у міжнародній групі компаній за 2021 рік не припадав на вказаний вище період, а тому відсутні підстави для звільнення позивача від відповідальності за неподання звітності у визначений ПК України строк.

Також позивачем не надано доказів того, що Товариство відноситься до категорії осіб, які не мали можливості виконати свої зобов`язання, передбачені ПК України у встановлений цим Кодексом строк, зокрема, рішення контролюючого органу щодо неможливості виконання товариством податкового обов`язку.

Колегія суддів звертає увагу на відсутність доказів того, що контролюючим органом приймалось рішення щодо неможливості виконання платником податків - ТОВ податкового обов`язку. Відтак обґрунтованим є висновок податкового органу про порушення позивачем строку подання звітності у вигляді повідомлення про участь у міжнародній групі компаній за 2021 рік, відповідальність за що передбачена п.120.6 ст. 120 ПК України у вигляді штрафу, тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення визнанню протиправними та скасуванню не підлягає.

Однак, на указані вище обставини суд першої інстанції не звернув належної уваги.

Неправильним, на думку апеляційного суду, в спірному випадку було й застосування судом першої інстанції при вирішенні даної справи принципу презумпції правомірності рішень платника податків, з огляду на відсутність будь-якої колізії законодавчих норм, які врегульовують спірні правовідносини.

Положення п.п.69.1, 69.9 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України є чіткими, не допускають множинного трактування прав і обов`язків платника податків або контролюючого органу, щоб могло вплинути на правильність прийнятих контролюючим органом рішень. Зміни до вказаних норм будь-якої невизначеності для Товариства не створюють.

Крім того колегія суддів враховує, що зміни, які були внесені до п.п. 69.1, 69.9 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України набрали чинності 27.05.2022 року, тоді як граничний строк подання позивачем звітності припадав на 01.10.2022 року, що свідчить про наявність у товариства достатнього часу для виконання свого податкового обов`язку, однак незважаючи на зазначене вказаний обов`язок позивачем у визначений ПК України строк виконаний не був, що тягне за собою відповідальність, передбачену ПК України.

Отже, висновок суду першої інстанції про задоволення позову є необґрунтованим та повністю спростовується викладеним вище.