Суд підтримав позицію податківців щодо правомірності прийнятих рішень

Головне управління ДПС в Одеській області повідомляє, що Постановою П’ятого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 у справі №420/9262/21 прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні позову товариства (далі також – платник, позивач, ТОВ) до Головного управління ДПС в Одеській області (далі також – ГУ ДПС, відповідач, контролюючий орган) щодо скасування податкового повідомлення-рішення  про відсутність права на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ у сумі 306 тис. грн. відмовлено.

ГУ ДПС в Одеській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за січень 2021 року у декларації з ПДВ від’ємного значення, яке становить більше 100 тис. грн., за результатами якої складено акт від 13.04.2021. Даною перевіркою охоплено періоди в розрізі операцій з контрагентами, відображених у Додатку 3 Декларації за січень 2021 року.

Згідно акту перевірки, позивачем документально не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з ТОВ1 та ПП1 у січні 2021 року на загальну суму ПДВ 306843 грн., чим порушено п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. 1, п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до висновку акту перевірки, внаслідок наведених порушень позивач не має права на отримання бюджетного відшкодування заявленого на рахунок платника у банку (відображеного у рядку 20.2.1 Декларації з ПДВ) за січень 2021 року у розмірі 306843 грн.

ТОВ не погодилось з податковим повідомленням-рішенням, прийнятим за результатами акту перевірки та звернулося до суду.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть, як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій.

При цьому, податкова інформація щодо контрагентів сама по собі не є самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських операцій. В той же час у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що сукупність обставин щодо умов договорів, за якими приймання нафтопродуктів мало здійснюватися згідно Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Мінпаливенерго України, Держспоживстандарту України від 04.06.2007 року № 271/121 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04.07.2007 року за № 762/14029), Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка затверджена наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20.05.2008 року № 281/171/578/155, щодо відсутності обов’язкових даних ТТН на відпуск нафтопродуктів, бланки яких є документами суворої звітності, та відповідно невідповідність цих ТТН вимогам Інструкції № 281, щодо ненадання позивачем жодного документу про приймання нафтопродуктів від ПП1 та ТОВ1 за якістю – актів приймання нафти та/або нафтопродукту за якістю за формою № 14-НК, журналів реєстрації проб за формою № 3-НК, які передбачені Інструкцією № 271, щодо відсутності заявок на поставку нафтопродуктів, згідно яких мали поставлятись нафтопродукти, як то передбачено укладеними договорами, щодо відсутності інших доказів, які б могли достовірно свідчити про фактичне отримання позивачем нафтопродуктів саме від ПП1 та ТОВ2 в межах виконання укладених договорів, та з яких би можливо було встановити час відвантаження товару, осіб, які здійснювали приймання та його зберігання, подальший рух придбаного товару тощо, та досліджена відповідачем податкова інформація свідчать про обґрунтованість висновку контролюючого органу про не підтвердження позивачем належними та допустимими доказами фактів приймання нафтопродуктів від ПП1 та ТОВ1 та як наслідок свідчать про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення щодо відсутності у позивача права на бюджетне відшкодування у сумі ПДВ за вказаними операціями.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню із прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.