Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області

Верховний Суд постановою від 06 лютого 2024 року у справі №420/11196/21 частково задовольнив касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області (далі – контролюючий орган або ГУ ДПС), скасував рішення суду першої інстанції  від 26.04.2022 та постанову другої інстанції від 19.02.2022  щодо задоволення позову Товариства (далі – платник або ТОВ) про скасування податкових повідомлень-рішень на загальну суму 11,2 млн. грн., а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Контролюючим органом проведено документальну планову перевірку ТОВ, за результатами якої складено акт від 22 квітня 2021 року та прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.05.2021, якими збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток та  податку на додану вартість на загальну суму 11,2 млн. грн (з урахуванням штрафних санкцій).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 44.2 статті 44, пункту 46.5 статті 46, пункту 48.1 статті 48, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, пункту 137.1 статті 137, підпункту 192.1.1 пункту 192.1 статті 192, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – ПК України), пунктів 5, 7, 8, 21 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290, статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 996-XIV), пункту 2.4 глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, з підстави неправомірного формування даних податкового обліку за наслідками придбання у контрагентів ПП, ТОВ1, ТОВ2 палива дизельного та бітуму дорожнього, фракцій газойлево-гудронових широких з огляду на фіктивний характер проведених поставок, що мотивовано відсутністю джерела походження товарів по ланцюгам постачання, відсутністю в контрагентів платника в достатній кількості основних, виробничих та транспортних засобів, складських приміщень, земельних ділянок, необхідних для здійснення оспорюваних поставок, а також ненаданням для здійснення контрольного заходу належним чином оформлених товарно-транспортних накладних, сертифікатів якості тощо.

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт придбання платником товарно-матеріальних цінностей у контрагентів підтверджений  належним чином складеними первинними документами.

На переконання Верховного Суду, наведені висновки судових інстанцій є передчасними з огляду на таке.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України, статей 1, 9 Закону № 996-XIV визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов’язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

З урахуванням положень підпунктів 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПКУ витрати для цілей визначення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Реальність, зокрема, потребує з’ясування того факту, чи справді відповідні товарно-матеріальні цінності отримано від указаних у первинних документах контрагентів. Для цього варто встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв’язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.

Не проаналізовано судами й дані про існування активів, щодо яких виник спір, зокрема, чи вироблялися/імпортувалися, ким і коли. Не перевірено фактичний альтернативний рух активів у порівнянні із задекларованим.

Не досліджено судовими інстанціями і технічну можливість контрагентів платника виконати спірні поставки з урахуванням їхніх фактичних господарських ресурсів, понесення ними витрат, пов’язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщення, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати тощо).

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що внаслідок неповного з’ясування обставин справи суди попередніх інстанцій не забезпечили повного і всебічного розгляду адміністративної справи, не вжили визначених законом заходів, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.