Верховний Суд підтримав позицію Головного управління ДПС в Одеській області

Верховний Суд постановою від 26 січня 2024 року у справі №420/23018/21 скасував рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 червня 2022 року та постанову П’ятого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року, якими було задоволено позов селянського (фермерського) господарства (далі також платник, позивач, СФГ) про скасування повідомлення-рішення, за яким до сплати належало 9,21 млн грн, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, у цій справі ГУ ДПС в Одеській області (далі також відповідач, контролюючий орган, ГУ ДПС) не погодилось з рішеннями судів попередніх інстанцій, звернулося до Верховного Суду, мотивуючи касаційну скаргу  фіктивним характером господарських операцій платника з його контрагентами, порушенням позивачем норм податкового законодавства, що стосуються віднесення сум сплаченого постачальникам у ціні товару податку на додану вартість до складу податкового кредиту, у зв’язку з непідтвердженням реальності здійснення господарських операцій з контрагентами-постачальниками

Контролюючий орган провів документальну планову виїзну перевірку СФГ з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01 квітня 2018 року по 30 червня 2021 року, за результатами якої складено акт від 21 жовтня 2021 року.

Відповідно до висновків акта перевірки податковий орган встановив, що платником порушено, зокрема, пункти 198.1, 198.3 статті 198, пункт 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі – ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет, на загальну суму 7,37 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом 03 листопада 2021 року прийнято податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на 9,21 тис. грн, (у т.ч. штрафні фінансові санкції).

Верховний Суд зазначив, що аналіз підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 ПК України, статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»  свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Реальність, зокрема, потребує з’ясування того факту, чи справді відповідні добрива були отримані від указаних у первинних документах контрагентів. Для цього варто встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв’язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.

На думку Суду, оцінка правовідносин позивача та його контрагентів, у даному випадку вимагає ретельної перевірки обставин їх виконання. Установлення наведених обставин є необхідним для перевірки того, чи відображають надані платником первинні документи реальні факти господарської діяльності за спірними правочинами та чи є обґрунтованими доводи податкового органу, покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не перевірено судами й фактичний альтернативний рух активу в порівнянні із задекларованим.

Не досліджено судовими інстанціями і технічну можливість контрагентів платника виконати спірні поставки з урахуванням їх фактичних господарських ресурсів, понесення ними витрат, пов’язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщення, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати тощо).

За таких обставин справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.