Головна
Прес-центр
Новини
Верховний Суд частково задовольнив скаргу Головного управління ДПС в Одеській області

Верховний Суд частково задовольнив скаргу Головного управління ДПС в Одеській області

Головне управління ДПС в Одеській області, опубліковано 14 грудня 2023 о 13:12

Верховний Суд постановою від 06.12.2023 у справі №420/4125/20 частково задовольнив скаргу Головного управління ДПС в Одеській області (далі також контролюючий орган, відповідач) і скасував рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року та постанову П’ятого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року, якими позов Товариства (далі також ТОВ, позивач, платник) про скасування податкових повідомлень рішень на суму 32,8 млн. грн був задоволений, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Податковим органом була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за 2017-2019 роки та складено акт від 20 березня 2020 року, яким встановлені порушення платником вимог: підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України (далі – ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 8,6 млн. грн; пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 200.4 статті 200, пункту 201.1, статті 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 17,7 млн. грн.

На підставі акту перевірки винесені оскаржені повідомлення-рішення, якими були визначені занижені податок на прибуток та ПДВ на загальну суму 32,8 млн. грн. (з урахуванням застосованих фінансових санкцій).

Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилався на відсутність у контрагентів позивача складських приміщень, будівель, споруд, майданчиків для зберігання товарно-матеріальних цінностей, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, машин, механізмів та обладнання для завантажувально-розвантажувальних робіт, транспорту, будь-яких матеріалів (сировини) та товарних запасів, необхідних для ведення господарської діяльності; трудових ресурсів достатніх для самостійного виконання робіт (надання послуг) та постачання товарно-матеріальних цінностей, що свідчить про нереальність здійснення документально оформлених господарських операцій.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентами були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, що підтверджено оформленими первинними документами податкової та бухгалтерської звітності.

На переконання Верховного Суду, наведені висновки судових інстанцій є передчасними з огляду на таке.

Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб’єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Реальність, зокрема, потребує з’ясування того факту, чи справді відповідні товарно-матеріальні цінності отримано від указаних у первинних документах контрагентів. Для цього варто встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв’язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.

Здійснивши аналіз умов договорів, укладених позивачем з ПП1, ПП2 та наведених доводів податкового органу, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наявні у матеріалах справи документи податкового та бухгалтерського обліку, надані позивачем, свідчать про реальність господарських відносин з контрагентами-постачальниками. Оцінюючи питання достатності та достовірності таких документів, суди зазначили, що наведені податковим органом зауваження є неприйнятними та не можуть самі по собі свідчити про нереальність зафіксованих ними господарських операцій.

Однак, судами не було проаналізовано, яким чином транспортувався товар (зокрема, пункти навантаження та розвантаження), де зберігався, в тому числі наявність у контрагентів та перевізників спеціальних ресурсів для виконання таких зобов'язань або залучення з цією метою третіх осіб та, як наслідок, виникнення відповідних витрат, пов'язаних із таким залученням.

Оцінка правовідносин позивача та його контрагентів у даному випадку (з огляду на специфіку укладених правочинів), вимагають ретельного дослідження обставин їх реального здійснення. Встановлення наведених обставин є необхідним для перевірки того, чи відображають надані платником первинні документи реальні факти господарської діяльності за спірними правочинами та чи є обґрунтованими доводи податкового органу, висловлені в акті перевірки.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що внаслідок неповного з’ясування обставин справи суди попередніх інстанцій не забезпечили повного і всебічного розгляду адміністративної справи, не вжили визначених законом заходів, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.