Суд підтримав позицію податківців про визнання недійсним договору поставки будівельних матеріалів на суму понад 300 млн гривень

Головне управління ДПС в Одеській області повідомляє, що П’ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 25.10.2023 у справі № 420/17140/21 скаргу Товариства С. (далі – ТОВ1, відповідач-1) залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 10 травня 2023 року, яким позов Головного управління ДПС в Одеській області (далі також контролюючий орган, позивач) до Товариства С., Товариства Ю. (далі – ТОВ2, відповідач-2) про визнання недійсним договору поставки будівельних матеріалів, арматури від 05.04.2021 на суму понад 300 млн грн задоволений, залишив без змін.

У вересні 2021 року контролюючий орган звернувся до суду з позовом до відповідач-1 та відповідач-2, про визнання недійсним договору поставки від 05.04.2021.

Задовольняючи позовні вимоги податкового органу, проаналізувавши ст.ст. 203, 228 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний договір, податкові накладні та документи бухгалтерського обліку складені відповідачами без мети здійснення господарської діяльності, а тільки для отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту та введення в обіг товару невідомого походження, що  є підставою для визнання договору недійсним.

Суд першої інстанції також вказав, що правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства передбачені частиною 3 статті 228 ЦК України та передбачають: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Предметом оскаржуваного договору була поставка Товару (будівельні матеріали, арматура) згідно Замовлень покупця, накладних, за цінами, визначеними у накладних.

У пунктах 2.2, 3.1, 3.2, 4.2, 6.2 сторони Договору погодили наступні умови: постачальник зобов`язаний поставити товар по накладним згідно узгоджених Замовлень; товар поставляється у відповідності з замовленнями покупця по асортименту, кількості та цінам в строк, зазначений у Замовлені;  замовлення можуть надаватися постачальникові письмово, по факсу, електронній пошті, або в іншій формі прийнятній для Сторін. В будь-якому випадку прийняття замовлення постачальником повинно бути підтверджено (погоджено) в погодженій сторонами формі; приймання-передача товару за кількістю та якістю здійснюється на складі постачальника в порядку передбаченому чинним законодавством України; оплата за товар здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок на протязі 30 днів з дня поставки товарів.

До Договору додавався додаток №1 специфікація №1 у якій визначений товар, обсяг, ціна. На вказаний товар були складені видаткові накладні, та згідно актів прийому-передачі відповідач-2 нібито передав товар на зберігання відповідачу-1.

На підтвердження перевезення від продавців фізичних осіб-підприємців до відповідача-1 придбаного у них товару, який в наступному був реалізований відповідачу-2 до матеріалів справи надано Договір 02.04.2021 року на транспортне обслуговування, укладений між відповідачем-1 (замовник) та ТОВ Т. (перевізник) за умовами якого: замовник замовляє, а перевізник надає послуги з організації і виконання перевезень автомобільним транспортом.

Крім того, як свідчать матеріали справи та встановлено судом, 28.08.2020 року між ТОВ П. (орендодавцем) та відповідачем- 1 (суборендарем) укладений договір суборенди оренди приміщення, за умовами якого орендодавець передає, а суборендар приймає у строкове платне користування на умовах суборенди нежитлове приміщення розташоване за адресою1.

Згідно актів прийому-передачі від 29.06.2021 року відповідач-2 передав, а відповідач-1 прийняв товар на зберігання в складському приміщенні за адресою1.

Після складання видаткових накладних на товар поставлений по оскаржуваному договору Відповідач-1 направив до Єдиного реєстру податкових накладних податкові накладні виписані на відповідача-2 у квітні, червні 2021, всього на загальну суму ПДВ 60 997 491.00 гривень.

Також, з матеріалів справи вбачається, що за договором поставки відповідач-2 з суми постачання 305 751 665.00 грн перерахував відповідачу-1 лише суму - 92832,76грн (16.04.2021) та - 329975,20грн (19.04.2021).

Апеляційний суд врахував, що необхідною умовою для підтвердження факту здійснення спірних господарських операцій є перевірка можливості здійснення спірних господарських операцій сторонами правочину.

Однак, з досліджених первинних документів, складених між відповідачами щодо виконання договірних зобов`язань за оспорюваним Договором фактично слідує, що відповідні операції оформлені лиш документально (формально).

Проаналізувавши наявні у справі документи суд дійшов висновку, що відповідачем-1 не надано доказів, що він був спроможним виконати умови оспорюваного договору через непідтвердження наявності у нього відповідного товару станом на час нібито виконання умов оспорюваного договору для досягнення його результатів, про що було відомо відповідачам, що підтверджується їх наступною поведінкою, в т.ч. щодо не отримання оплати за нібито поставлені товари відповідачем-1 відповідачу-2 протягом усього строку дії такого договору, або розірвання договору через невиконання його умов.

До того ж,  на цей час заборгованість відповідача-2 перед відповідачем-1 яка виникла у 2021 році по оскаржуваному договору не погашена. Аналогічно, заборгованість відповідача-1 перед своїми постачальниками до цього часу не погашена.

Окремо, апеляційний суд звернув увагу на ту обставину, що товари нібито поставлені відповідачем-1 відповідачу-2 за оскаржуваним договором до цього часу обліковуються у відповідача-1 на зберіганні.

Разом з тим, зі змісту наявного у справі листа орендодавця приміщення ТОВ П. від 30.07.2021 року та протоколу огляду від 23.07.2021 року. вбачається, що нежитлове приміщення, куди нібито був доставлений товар та залишений на зберіганні за договорами відповідального зберігання взагалі не використовувалось відповідачем, та товар у ньому не розміщувався.

У відповідності до вимог ч.5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на усе викладене вище, колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції, що оскаржуваний договір, податкові накладні та документи бухгалтерського обліку складені відповідачами без мети здійснення господарської діяльності, а тільки для отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту та введення в обіг товару невідомого походження, що у сукупності свідчить про наявність у відповідачів, мети укладення правочину, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.