Верховний Суд підтримав позицію Головного управління ДПС в Одеській області

Верховний Суд у справі № 420/8830/20 постановою від  17 серпня 2023 року  скасував Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року, якими задоволено позов платника про скасування повідомлень-рішень у загальній сумі  4,5 млн. грн, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Товариство (далі також - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (далі також - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами проведеної документальної планової перевірки.

Відповідач в касаційній скарзі зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили в повній мірі діяльність контрагентів позивача, реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, можливості виконання операцій контрагентами, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання умов договорів, укладених позивачем з контрагентами.

Верховний Суд вказав, як вбачається з судових рішень, суди попередніх інстанцій зазначили про наявність у позивача належним чином оформлених документів, у зв’язку з чим дійшли висновку про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів зазначає, що докази, на які послалися суди попередніх інстанцій на обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення господарських операцій.

На думку колегії суддів, підхід судів попередніх інстанцій є формальним, оскільки з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності формування податкового кредиту у цій справі суди повинні були перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: зміст наданих послуг (робіт), в чому вони полягали; наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів.

Також суди повинні були перевірити наявність економічної вигоди (виправданість, ризик) від спірних господарських операцій і ділової мети; врахувати здатність отримання від контрагента певних активів (ТМЦ, послуг і т.д.) та спроможності їх використання за призначенням, встановити (ідентифікувати) фактичне місце навантаження ТМЦ у зв’язку з відсутністю відповідних документів та транспортних засобів.

Ні суд першої, ні апеляційної інстанції не навели відповідних мотивів, з посиланням на конкретні умови передачі ТМЦ, обставини їх переміщення і доставки, умови переходу права власності, передачі тощо, за яких додані до матеріалів справи документи свідчать або не свідчать про фактичне виконання зобов`язань (справжність операцій).

Крім того, суди не дослідили належним чином доводи контролюючого органу щодо наявності відносно контрагентів кримінальних справ, зокрема, протокол допиту директора ТОВ «Д», в межах яких керівник надав свідчення щодо його непричетності до господарської діяльності Товариства. Також суди оминули увагою твердження податкового органу, що у ТОВ «Д» відсутні трудові ресурси для виконання умов договору підряду, а саме виконання капітального ремонту з впровадженням енергозберігаючих технологій будівлі дитячого садку, враховуючи, що на цьому підприємстві значиться одна особа в особі директора.

Це саме стосується і контрагента ТОВ «Б», де в штаті значиться лише одна особа, яка є засновником, директором та головним бухгалтером в одній особі.

Серед іншого, оцінюючи договір підряду, укладеного позивачем з ТОВ «П» щодо будівельно-монтажних робіт, то суди не надали оцінку твердженню контролюючого органу, що у такого контрагента відсутні трудові ресурси, а штатна чисельність працівників складає одну особу, що унеможливлює виконання будівельно-монтажних робіт згідно вказаним договором.

При цьому не перевірено, якими силами та засобами виконувались підрядні роботи, хто виступав їх конкретними виконавцями, яким чином забезпечувався доступ цих виконавців до об’єктів, яким чином позивач здійснював контроль за станом виконання придбаних робіт тощо.

На думку колегії суддів, такий підхід судів попередніх інстанцій є формальним, оскільки суди повинні були не лише встановити, з яких підстав здійснені висновки в акті перевірки, але й надати кожному із встановлених контролюючим органом порушень правову оцінку у взаємозв`язку із доводами позивача і наданими ним на їх підтвердження доказами.

У разі ж надання відповідачем достатньо переконливих доводів та доказів відносно того, що насправді господарські операції контрагентами не здійснювалися, а схема взаємодії учасників господарської операції свідчить про їх недобросовісність, суд не повинен обмежуватися перевіркою формальної відповідності поданих платником документів вимогам податкового законодавства, а має оцінити усі докази у справі у сукупності та взаємозв`язку з метою виключення внутрішніх протиріч та суперечливостей між ними у процесі перевірки реального руху активів між заявленими учасниками операції.

Верховний Суд неодноразово (зокрема, у постановах від 19 квітня 2019 року у справі №803/236/15-а, від 21 жовтня 2019 року у справі №0540/7843/18-а) зазначав, що мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Таким чином, суди не дослідили усі докази в сукупності, що необхідно для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов`язане нарахування податкового зобов`язання, обставини справи встановлено неповно, вимоги процесуального законодавства щодо безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів виконано не було.

Для правильного вирішення спору судам необхідно з`ясувати характер та зміст операцій, які стали підставою для виникнення у позивача права на формування даних податкового обліку; дослідити первинні документи, встановити відповідність критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт, що дозволить встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції; перевірити наявність у Товариства ділової мети під час здійснення відповідних господарських операцій та відповідно до встановлених обставин зробити мотивований висновок.