Верховний Суд підтримав позицію Головного управління ДПС в Одеській області

Головне управління ДПС в Одеській області повідомляє, що Верховний Суд у справі № 420/7090/19 постановою від 07 серпня 2023 року скасував Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року та постанову П’ятого апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2020 року, якими було задоволено позов Товариства (далі – ТОВ, позивач) та визнано протиправним рішення Головного управління ДПС в Одеській області (далі – відповідач, контролюючий орган) про збільшення зобов’язання з податку на прибуток у сумі 129,5 млн грн, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки акту планової перевірки від 15.08.2019, на підставі якого винесено оскаржене рішення від 04.09.2019 про сплату податку на прибуток у сумі 129,5 млн грн, ґрунтуються на відсутності документів фінансово-господарської діяльності за період, що перевірявся.

Пунктом 44.5 статті 44 Податкового кодексу України (із змінами, далі – ПКУ) (чинним на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов’язаний у п’ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації. Платник податків зобов’язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу. У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

Отже, втрата відповідних документів не є безумовною підставою перенесення термінів проведення перевірки. Обов’язковою підставою перенесення терміну проведення, за змістом пункту 44.5 статті 44 ПКУ перевірки є саме неможливість проведення перевірки за відсутності документів, які втрачені платником податків.

У постановах від 19 лютого 2019 року у справі №П/811/1238/16 та від 26 лютого 2019 року у справі №826/6448/15 Верховний Суд зробив висновок, що повідомлення платника податку про втрату первинних документів відповідно до пункту 44.5 статті 44 ПКУ є підставою для перенесення терміну проведення документальної перевірки до дати відновлення таких документів в межах 90 днів.

При цьому Верховний Суд зауважує, що передбачений пунктом 44.5 статті 44 ПК України обов’язок перенесення термінів проведення перевірки податковими органами має слугувати захисту добросовісного платника податків і в жодному разі не може бути правовою підставою для уникнення податкового контролю, що здійснюється податковими органами, в аспекті правильності нарахування, своєчасності та повноти сплати податків і зборів.

Як убачається із встановлених судами обставин справи вперше позивач повідомив контролюючі органи про втрату документів господарської діяльності листом від 24.07.2017 року.

У свою чергу контролюючий орган неодноразово приймав рішення про перенесення термінів проведення документальної планової виїзної перевірки, а саме: Наказом від 07.09.2017 (поновлено 24.10.2017) та Наказом від 31.10.2017. Податкову перевірку поновлено на підставі Наказу від 06.09.2018 з 10.09.2018 (через 10 місяців після її зупинення).

Отже, з моменту винесення наказу від 12.07.2017 і до його вручення директору товариства ОСОБА_1 та до початку перевірки з 26.07.2019 у позивача було достатньо часу для здійснення відповідних дій щодо відновлення втрачених документів, розслідування причин їх пропажі або знищення, складання акту про результати роботи комісії щодо встановлення переліку відсутніх документів, надання пояснень щодо необхідності перенесення відповідної перевірки платника податків за визначений період.

З огляду на те, що вперше про втрату документів позивач повідомив контролюючий орган листом від 24.07.2017 суди першої та апеляційної інстанції, у порушення принципу офіційного з`ясування обставин справи, не з`ясували чому розслідування причин втрати документів, визначення переліку втрачених документів, складення акту за результатами внутрішнього розслідування втрати документів відбулося лише у 2019 році.

Також судами попередніх інстанцій не з`ясовано точну дату втрати документів: так про їх втрату вперше повідомлено контролюючий орган у 2017 році, а в акті зазначена дата втрати документів 26.06.2019, талон-повідомлення №015165 Приморського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області про реєстрацію заяви ТОВ про втрату документів датований 26.07.2019.

Колегія суддів звертає увагу, що судами попередніх інстанцій не встановлювалось, чи були наявні документи в електронному вигляді, чи вчиняв позивач всіх належних дій щодо відновлення втрачених розпорядчих документів, обліково-розрахункових та первинних документів бухгалтерського та податкового обліку та чи вчиняв позивач такі дії взагалі до початку проведення перевірки та в подальшому. Не з`ясовано чи направлявся відповідачу Акт від 27.08.2019 про результатами внутрішнього розслідування причин втрати первинних та бухгалтерських документів.

За загальним, визначеним пунктом 44.6 статті 44 ПК України, правилом передбачено, що ненадання документів під час перевірки розцінюється як відсутність таких документів на час складення та подання звітності. Разом з тим, в ситуації втрати позивачем документів останній мав визначений ПКУ термін (90 днів) для їх відновлення.

Проте суди попередніх інстанцій, посилаючись на надані позивачем документи, не конкретизуючи їх суті та змісту операцій, яких вони стосуються, обмежились загальним висновком про те, що наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції зі вказаними контрагентами, зробивши висновок про достатність, за наведеного, підстав для скасування оскаржуваних у справі податкових повідомлень-рішень в цілому.

Суди не здійснили аналіз підтвердження конкретними первинними документами реальності кожної господарської операції та не з`ясували дійсного економічного змісту по кожній з господарських операцій в розрізі кожного контрагента окремо, не дослідили можливість їх здійснення з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, транспортних засобів тощо.

З огляду на наведене суди попередніх інстанцій у порушення принципу офіційного з’ясування всіх обставин справи не надали належної оцінки цим обставинам, у зв’язку з чим висновки цих судів не можна визнати такими, що ґрунтуються на повному і всебічному з’ясуванні обставин у справі.