Верховний Суд підтримав позицію Головного управління ДПС в Одеській області

Головне управління ДПС в Одеській області повідомляє, що Верховний Суд у справі № 815/3889/16 постановою від 04 серпня 2023 року скасував постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2016 і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017, якими було задоволено позов Товариства (далі – ТОВ, позивач) та визнано протиправними рішення Головного управління ДПС в Одеській області (далі – відповідач) про збільшення зобов’язання з ПДВ у сумі 54,85 млн грн та зменшення від’ємного з ПДВ на 13,64 млн грн, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ з питань взаємовідносин з постачальниками та покупцями за період: січень, лютий, травень 2016 року, за результатами якої складено акт від 13.07.2016, на підставі якого винесено оскаржені рішення від 21.07.2016.

Відповідно до висновків акту контролюючим органом встановлено порушення Товариством приписів пунктів 198.3, 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 36 566 974 грн; завищено від’ємне значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на 13 648 375 грн.

Зі змісту акту слідує, що відповідач поставив під сумнів реальність господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ1, ТОВ2, ТОВ3, ТОВ4, ТОВ5, ТОВ6, ТОВ7, ТОВ8, ТОВ9, ТОВ10, ТОВ11, ТОВ12, ТОВ13, ТОВ14, посилаючись на ненадання під час перевірки належних доказів фактичного виконання договорів, укладених із цими суб’єктами господарювання.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ були укладені договори поставки насіння соняшника, пшениці, кукурудзи з вказаними контрагентами.

Як стверджував позивач, з доводами якого погодилися й суди попередніх інстанцій, у ході розгляду справи подана вся необхідна первинна документація та інші докази на підтвердження реальності господарських операцій із контрагентами, а також того, що укладені угоди мали на меті настання дійсних правових наслідків, що обумовлені ними, й отримані послуги використані Товариством у власній господарській діяльності.

Разом з тим, необхідно вказати, що усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, визначає, що правові наслідки у виді виникнення права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуд’єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Верховний Суд вважає, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів контролюючого органу має дослідити фактичні правовідносини учасників, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв’язок складених первинних документів з реальною господарською діяльністю.

У цій справі суди попередніх інстанцій, хоча й зазначили про дослідження ними первинних документів, які надані позивачем по взаємовідносинам з кожним із контрагентів, проте не надали мотивованої оцінки доводам відповідача, щодо відсутності реального характеру спірних операцій й, як наслідок, - підстав для задоволення позову.

Так, спростовуючи висновок податкового органу про безпідставне включення Товариством до складу податкового кредиту податку на додану вартість з придбаної сільськогосподарської продукції у зв’язку з відсутністю (неподанням) доказів транспортування (товарно-транспортних накладних), сертифікатів якості зернових, довіреностей і документів складського обліку, суди лише послались на ненадання посадовою особою контролюючого органу, яка проводила перевірку, оцінки первинним документам, що підтверджують фактичність господарських операцій та оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

В той же час зміст судових рішень не свідчить й про дослідження самими судами умов укладених Товариством з контрагентами-постачальниками договорів як таких, у тому числі й враховуючи специфіку спірних операцій (щодо поставки сільськогосподарської продукції), у зв`язку із чим їх реальність повинна підтверджуватись конкретно визначеними й належно оформленими первинними документами (у тому числі щодо передачі товару, його перевезення, якості тощо), які б в повній мірі розкривали їх суть та посвідчували мету, об`єктивну необхідність, економічну доцільність отримання відповідних послуг.

До того ж реалізація Товариством товарів контрагентам-покупцям не є беззаперечним доказом товарності господарських операцій саме між позивачем і контрагентами-постачальниками, а для правильного вирішення спору у даній справі з’ясуванню підлягає саме це питання.

Водночас, Верховний Суд звертає увагу й на наявність в Єдиному державному реєстрі судових рішень вироку Святошинського районного суду м.Києва від 11.12.2017, яким визнано винним ОСОБА_1 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 27, частиною 2 статті 28, частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, зокрема, при створенні ТОВ12 та його подальшого використання з метою надання послуг підприємствам-контрагентам з формування незаконного податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат шляхом документального оформлення безтоварних фінансово-господарських операцій.

Отже, як вже зазначалось, неповнота при з’ясуванні обставин цієї справи призвела до передчасних висновків у ній і зазначені недоліки унеможливлюють формулювання правового висновку, а їх усунення можливе лише у разі відновлення судового розгляду справи.