Суд задовольнив скаргу Головного управління ДПС в Одеській області

Головне управління ДПС в Одеській області повідомляє, що П’ятий апеляційний адміністративний суд у справі № 420/10595/22 постановою від 22 червня 2023 задовольнив скаргу Головного управління ДПС в Одеській області, скасував рішення суду першої інстанції і ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства (далі – ДП, позивач) та підтвердив правомірність рішення податкового органу про нарахування штрафних санкцій у сумі 15,4 млн грн за порушення позивачем термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Колегією суддів встановлено, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 12 січня 2022 року нараховано позивачу пеню за порушення граничних строків розрахунків за операціями з експорту товарів у сумі 15,4 млн гривень.

Податковим органом встановлено, що на виконання укладених з позивачем зовнішньоекономічних договорів (контрактів), іноземними суб'єктами господарської діяльності порушено граничні строки розрахунків з позивачем, які встановлено Національним банком України.

Відповідними іноземними суб’єктами господарської діяльності у межах спірних правовідносин є AF(Швейцарія) та RG (Туреччина).

Щодо порушення граничних строків розрахунків за операціями з експорту товарів контрагенту AF (Швейцарія) на 8 днів, колегія суддів зазначила, що у позовній заяві відсутні доводи щодо протиправності зазначеного висновку податкового органу. Також на стадії апеляційного розгляду справи представник позивача підтвердив, що позивачем пропущено відповідні строки без поважних причин.

Щодо порушення граничних строків розрахунків за операціями з експорту товарів контрагенту RG (Туреччина) по укладеним зовнішньоекономічним договорам (контрактам), на загальну суму 16  924  812,83 грн, колегія суддів зазначила наступне.

В даному випадку, задовольняючи позовні вимоги у цій частині судом першої інстанції встановлено, що у позивача за наслідком проведення господарської діяльності в Україні виникла заборгованість перед контрагентом ТОВ «У» за договором поставки від 18 квітня 2019 року, загальною сумою 55  702  608,14 гривень.

В свою чергу, позивачем, RG (Туреччина) та ТОВ «У» укладено договір про переуступку права вимоги від 11 грудня 2020 року, за умовами якого право вимоги оплати від ДП за договором поставки від 18 квітня 2019 року переходить до RG (Туреччина).

При цьому, RG (Туреччина) та ДП укладено договір № 1 про залік зустрічних однорідних вимог від 11 грудня 2020 року, за умовами якого, з моменту підписання договору вважаються припиненими зобов’язання ДП перед RG (Туреччина) за договором поставки від 18 квітня 2019 року, а також зобов’язання RG (Туреччина) перед ДП за зовнішньоекономічними контрактами на суму 17  854  266,05 гривень.

Вказані обставини, згідно висновків суду першої інстанції, є підставою для завершення здійснення валютного нагляду за дотриманням позивачем граничних строків розрахунків через припинення зобов’язань за операціями з експорту товарів у зв’язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Проте, колегія суддів вважає помилковими такі висновки суду першої інстанції.

В даному випадку, з аналізу положень Закону України «Про валюту і валютні операції» вбачається, що валютне регулювання в Україні здійснюється з метою забезпечення стабільності фінансової системи і рівноваги платіжного балансу України.

Одним із заходів захисту стабільності банківської та (або) фінансової системи держави, зокрема від погіршення стану платіжного балансу України, є встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів та ведення нагляду за їх дотриманням.

Тобто, зарахування зустрічних однорідних вимог між резидентом і нерезидентом можливе, якщо відповідні вимоги випливають із взаємних зобов’язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за операціями з експорту, імпорту товарів.

Між тим, як зазначено вище, господарські операції між позивачем та ТОВ «У» за договором поставки від 18 квітня 2019 року проведено у межах митної території України, а тому такі операції не є операціями з експорту або імпорту товарів.

При цьому, подальша передача заборгованості позивача перед ТОВ «У» нерезиденту України, а саме компанії RG (Туреччина), не змінює суті проведених господарських операцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що зобов’язання RG (Туреччина) перед позивачем, які виникли за наслідком здійснення операції з експорту товару з України, та зобов’язання позивача перед RG (Туреччина), які виникли за наслідком здійснення господарської операції між двома резидентами України на митній території України, не можуть зараховуватися як зустрічні однорідні вимоги, згідно пп. 5 п. 10 розділу III Інструкції № 7.

Вказані дії позивача, як резидента України, негативно впливають на рівновагу платіжного балансу України, а як наслідок не узгоджуються з вимогами Закону України «Про валюту і валютні операції».

З іншого боку, як встановлено судом першої інстанції та вбачається із наданих до суду документів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, необхідність передачі права вимоги за зобов’язанням перед ТОВ «У» обумовлена проведенням ТОВ «У» та RG (Туреччина) власних зовнішньоекономічних операцій.

В даному випадку, ТОВ «У» та RG (Туреччина) укладено контракт від 12 жовтня 2020 року, за умовами якого сторони дійшли згоди про придбання ТОВ «У» ягід годжі та горіхів кеш’ю, з умовами поставки СІР Одеса, на загальну суму 1  195  080,00 доларів США.

Відправка товару в Україну мала здійснитись на протязі трьох місяців з дня оплати 100 відсотків вартості товару.

Дія вказаного контракту розрахована сторонами до 31 грудня 2021 року.

Між тим, податковим органом встановлено, що умови вказаного договору сторонами не виконано, так як позивачем не надано відповідних первинних бухгалтерських документів, підтверджуючих їхнє виконання.

Крім того, вказані обставини підтверджуються листом Одеської митниці від 17 грудня 2021 року, яким повідомлено податковий орган, що у зоні діяльності Одеської митниці ТОВ «У» не здійснювало митного оформлення товарів.

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що для належного вирішення спірних правовідносин суду необхідно підтвердити факт проведення RG (Туреччина) операцій з імпорту товарів в Україну, передумовою проведення яких міг бути вищезгаданий тристоронній договір про переуступку права вимоги від 11 грудня 2020 року.

Проте, на виконання протокольної ухвали суду апеляційної інстанції від 08 червня 2023 року про витребування доказів, з яких можливо встановити мету укладення тристороннього договору про переуступку права вимоги від 11 грудня 2020 року, а також обставини виконання контракту від 12 жовтня 2020 року, позивачем не надано суду витребуваних доказів.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутність доказів щодо проведення RG (Туреччина) операцій з імпорту товарів в Україну, повторно доводить неможливість зарахування зустрічних однорідних вимог між позивачем та компанією RG (Туреччина), згідно пп. 5 п. 10 розділу III Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, затверджена постановою правління НБУ від 2 січня 2019 року № 7.