Суд підтримав позицію Головного управління ДПС в Одеській області щодо правомірності нарахування пені

У справі № 420/17341/22 рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року у задоволенні позовних вимог ТОВ до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про нарахування пені у розмірі 2596,7 тис грн за порушення Закону України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 № 2473-VIII (із змінами, далі – Закон № 2473) відмовлено  у повному обсязі.

Судом встановлено, що Головним управлінням ДПС в Одеській області відповідно до п. п. 191. 1.4 п.191.1 ст.191, п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п. п. б, п.п.69.2 п.69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (із змінами, далі – ПКУ), та отриманої податкової інформації НБУ, що свідчить про порушення платником валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями, надісланої ДПС листом від 08.02.2022, проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ з питань дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні операцій за зовнішньоекономічним контрактом від 18.12.2020 за період з 18.12.2020 по дату закінчення документальної позапланової виїзної перевірки.

Перевіркою встановлено ненадходження товару по контракту від 18.12.2020 , укладеному з нерезидентом (Боснія і Герцеговина) у сумі 133,7 тис евро та відповідно прострочену дебіторську заборгованість в сумі 133,7 тис евро по розрахунках з нерезидентом (Боснія і Герцеговина) за вказаним  контрактом.

За результатами проведення вказаної перевірки податковим органом складений Акт від 02.08.2022, на підставі якого винесено оскаржене рішення; також за результатами розгляду скарги платника, в порядку адміністративного оскарження, ДПС України було збільшено суму пені на 12,37 тис гривень. 

Також перевіркою встановлено, що суб`єкт господарювання за перевіряємий період з 18.12.2020 по 26.07.2022 року:

- не отримував висновки щодо продовження граничних строків розрахунків, за окремими операціями з експорту та/або імпорту товарів, встановлених Національним банком України;

- не отримував Довідки (сертифікати) щодо підтвердження форс-мажорних обставин;

- не звертався до судових органів про стягнення з нерезидента заборгованості, що виникла внаслідок недотримання умов зовнішньоекономічного договору (контракту).

Суд зазначив, як вбачається з матеріалів справи, по закінченню встановленого строку на виконання умов договору, позивач не звертався до Національного банку з метою отримання висновку для продовження граничних строків розрахунків, що були встановлені Національним банком України.

Позивач посилається на те, що підставою для не виконання умов договору стало наявність форс-мажорних обставин, таких як: внесення позивача до списку санаційних підприємств, та як результат зупинення діяльності підприємства та заборона здійснювати будь-які дії з 04.03.2021 року, введення карантинних обмежень та введення воєнного стану в Україні.

З цього приводу суд зазначив, що згідно з абзацом першим частини 6 статті 13 Закону № 2473 у разі якщо виконання договору, передбаченого частинами другою або третьою цієї статті, зупиняється у зв`язку з виникненням форс-мажорних обставин, перебіг строку розрахунків, установленого згідно з частиною першою цієї статті, та нарахування пені відповідно до частини п`ятої цієї статті зупиняється на весь період дії форс-мажорних обставин та поновлюється з дня, наступного за днем закінчення дії таких обставин.

Підтвердженням виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин є відповідна довідка уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов цього договору (контракту) (абзац другий частини 6 статті 13 Закону № 2473).

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України від 2 грудня 1997 року №671/97-ВР «Про торгово-промислові палати в Україні» (далі - Закон № 671) та деталізовано в розділі 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44(5) (далі - Регламент).

Підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» в редакції від 02.09.2014 року, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами (пункт 6.1 Регламенту).

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів (пункт 6.2 Регламенту).

Таким чином, аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що в окремих випадках суб`єкти господарювання або фізичні особи можуть звернутись до Торгово-промислової палати в Україні або уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати по окремому договору, або з окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання якого настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин, з метою підтвердження виникнення/закінчення дії форс-мажорних обставин, про що заявник може отримати сертифікат.

Так, позивачем до суду не надавалось доказів на підтвердження звернення до відповідних органів з метою засвідчення настання форс-мажорних обставин, що стали підставою для неможливості виконання умов контракту.

Також, стосовно накладення персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) на ТОВ, позивач зазначив, що у зв`язку з введенням в дію рішення РНБО, він не здійснює фінансово-господарську діяльність з 03.04.2021 року по теперішній час, а тому починаючи з 03.04.2021 року був позбавлений можливості врегулювати договірні відносини з урахуванням загальнодоступних правил валютного контролю, а отже не мав можливості для отримання товару або повернення грошових коштів у встановлені законодавством строки.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до листа Національного банку України від 15.06.2022 року № 25-0005/41569 «Про практичне застосування банками вимог щодо реалізації персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) запроваджених РНБО України», Національний банк України у відповідь на питання: «Який повинен бути порядок дій банку в разі отримання банком розрахункових документів на примусове списання або стягнення коштів з рахунків клієнтів (наприклад, за рішенням суду), до яких застосовано санкції блокування активів або зупинення виконання економічних і фінансових зобов`язань? Чи може банк відмовитися від виконання платіжного доручення на примусове списання або стягнення коштів з рахунків клієнтів санаційних осіб з посиланням на статтю 15 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (в частині встановлення клієнту неприйнятно високого рівня ризику)?», зокрема, зазначив, що на думку Національного банку, норми Закону про санкції спрямовані на обмеження прав конкретної особи (порушника) самостійно розпоряджатися власними активами на свою користь та/або з метою виконання своїх зобов`язань перед іншими особами, та не містять заборони щодо примусового виконання судових рішень стосовно клієнтів-боржників, до яких застосовано санкції блокування активів та/або зупинення фінансових операцій, особами, на яких законом покладено такі функції.

Таким чином, суд дійшов висновку, що покладені на позивача обмеження стосуються саме його самостійного розпорядження власними активами на свою користь, однак виконання договору з боку контрагента, а саме поставки товару на сплачену позивачем суму не відноситься до обмежень покладених РНБО України і не є форс-мажорними обставинами для позивача щодо виконання умов договору, адже відповідно до матеріалів справи кошти за неотриманий товар було сплачено позивачем у повному обсязі до введення в дію рішення РНБО.

Також, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб`єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Позивачем до матеріалів справи не надавалось доказів на підтвердження звернення до суду в Україні або Міжнародного комерційного арбітражного суду з метою стягнення з контрагента за договором сплачених коштів або отримання за договором товару за яких сплачено кошти.

А тому, суд погоджується з твердженням представника відповідача, що позивач не звертався до судових органів про стягнення з нерезидента заборгованості, що виникла внаслідок недотримання умов зовнішньоекономічного договору (контракту).

Щодо посилання представника позивача на те, що пеня за порушення резидентами строку розрахунків в іноземній валюті відповідно до вимог ПКУ з 01.01.2021 є одним із різновидів пені в розумінні приписів підпункту 14.1.162 пункту 14.1. ст. 14 ПКУ та відповідно нарахування пені у період з 01.03.2021 суперечить положенням абз. 11 п.52-1 підрозділу XX «Перехідні положення» ПКУ, суд зазначає таке.

Здійснюючи правовий аналіз щодо застосування до спірних правовідносин положень п.52-1 підрозділу XX «Перехідні положення» ПКУ, суд вважає, що слід виходити із підстав виникнення нарахування пені за порушення резидентами строку розрахунків в іноземній валюті та текстуального аналізу вказаного пункту ПКУ.

Як зазначалось вище, відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону № 2473 порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості.

Тобто пеня виникає у разі порушення резидентами строку розрахунків за зовнішньоекономічним договором, що регулюється валютним законодавством.

Відповідно до п. п. 14.1.162 п. 14.1. ст. 14 ПКУ пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми податкових зобов`язань та/або на суми штрафних (фінансових) санкцій, не сплачених у встановлені законодавством строки, а також нарахована в інших випадках та порядку, передбачених ПКУ або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Це визначення пені є загальним.

В той же час, сукупний та системний аналіз п. 52-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення ПКУ доводить, що цей пункт стосується нарахування штрафних санкцій та пені саме за порушення податкового законодавства, вчинені протягом періоду з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби, що є одним із видів пені, але при цьому не відноситься до валютного законодавства.

Таким чином, п. 52-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення ПКУ не поширюється на пеню нараховану за порушення резидентами строку розрахунків у порядку валютного законодавства, оскільки зміст пункту п. 52-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення ПКУ стосується виключно нарахування пені за порушення податкового законодавства та платникам податку.

За таких обставин суд дійшов висновку, що положення п.52-1 підрозділу XX «Перехідні положення» ПКУ не належать застосуванню до спірних правовідносин, а тому ці доводи позивача відхилено судом.