Головне управління ДПС в Одеські області інформує, що П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 30.10.2026 у справі № 420/11442/26 скаргу фізичної особи – платника податку (далі – ФОП, платник, позивач) залишив без задоволення, рішення суду першої інстанції від 28.07.2026 про відмову у задоволенні позову щодо скасування повідомлень-рішень Головного управління ДПС в Одеській області (далі також – ГУ ДПС, відповідач, контролюючий орган) – залишив без змін.
Судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно йому на праві приватної власності належить будова цеху товарів народного споживання (1/2 частини).
ГУ ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено суму грошового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021-2024 роки у загальній сумі 41,3 тис гривень.
В обґрунтування позову платник зазначив, що нерухоме майно використовував за призначенням, бо є фізичною особою-підприємцем і здійснював один із видів своєї підприємницької діяльності, а саме – виробництво будівельних виробів із пластмас (КВЕД 22.23, секція С) та КВЕД 22.22 виробництво тари з пластмас; вказане нерухоме майно він не здавав в оренду, лізинг, позичку. Тому, на його думку, наявні підстави для звільнення від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами пп. є) пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України (далі – ПКУ).
У розумінні ст.266 ПКУ платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.
Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПКУ визначено перелік об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, які не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Зокрема, відповідно до пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПКУ не є об’єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до класу "Промислові та складські будівлі" (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб’єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Відповідно до п. 30.1 ст. 30 ПКУ податкова пільга – передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п. 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п.30.2 ст.30 ПКУ).
Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування, оскільки законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його до застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 812/1800/18, від 27.01.2022 у справі № 826/6649/17, 31.05.2022 у справі № 420/12318/21.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет – будівля промисловості (вид нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь якого виду.
Аналогічна права позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 300/261/19, від 07.04.2020 у справі № 200/8228/19, від 05.06.2020 у справі № 300/352/19 та від 24.07.2020 у справі № 500/90/19.
Судом встановлено, що належна ФОП 1/2 частка будівлі - будови цеху товарів народного споживання, класифікується як будівля промисловості, віднесена до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 та до класу "Промислові та складські будівлі" (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023.
Проте суд встановив, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження використання ним зазначеного об’єкта нерухомості у власній господарській діяльності за її призначенням.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з судом першої інстанції, що сам по собі факт наявності у позивача зареєстрованих видів господарської за КВЕД як “22.22 Виробництво тари з пластмас” та “22.23 Виробництво будівельних виробів із пластмас” не свідчить про здійснення ним такої виробничої діяльності, оскільки не підтверджено використання позивачем, як фізичною особою, у 2021-2024 роках нерухомого майна у власній господарській діяльності за його призначенням, зокрема у господарській діяльності за видами господарської діяльності за КВЕД “22.22 Виробництво тари з пластмас” та “22.23 Виробництво будівельних виробів із пластмас”.
Щодо доводів платника про порушення строків прийняття ППР, суд зазначив про дотримання ГУ ДПС приписів ст. 102 ПКУ, за якими контролюючий орган, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених ПКУ, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня – у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39 прим.2, застосування вимог пункту 141.4 статті 141 цього ПКУ), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 ПКУ, та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.
За таких обставин суд погодився з позицією контролюючого органу.