Головне управління ДПС в Одеській області інформує, що Верховний Суд (далі – ВС) у справі № 916/5780/24 постановою від 15.07.2026 касаційну скаргу Товариства1 (далі також – платник, відповідач1, ТОВ1) залишив без задоволення, а Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 – без змін.

Головне управління ДПС в Одеській області (далі – ГУ ДПС, позивач, контролюючий орган) звернулося до господарського суду з позовом до ТОВ1, ТОВ2, в якому просило суд визнати недійсним договір від 26.12.2023, укладений між відповідачами.

В обґрунтування позовних вимог ДПС зазначило, що оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним на підставі 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), оскільки такий правочин було укладено без наміру створення правових наслідків, з метою безпідставного заволодіння майном держави у вигляді податкового кредиту з податку на додану вартість.

ВС розглянувши матеріали справи та оцінивши доводи ТОВ1 відмовив у задоволенні скарги та зазначив наступне.

1. Щодо доводів про неналежне обґрунтування контролюючим органом наявності порушень інтересів держави у спірних правовідносинах та ототожнення судом поняття "інтереси держави і суспільства" з фіскальним інтересом контролюючого органу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункт 54 постанови ВП ВС від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, підпункт 5.20 постанови ВП ВС від 19.11.2019 у справі №918/204/18).

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

У постанові від 30.10.2025 у справі №910/9522/24 ВС наголосив, що встановлюючи правовий наслідок правочину, який вчинено без додержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, частина третя статті 228 ЦК, так само, як і інші правові норми, не визначають ознаки такого правочину. До кола таких правочинів належать, зокрема правочини, які вчинені з метою ухилення від оподаткування, отримання незаконної податкової вигоди.

У спірних правовідносинах ГУ ДПС, як контролюючий орган, наділений законним правом на звернення до суду з позовом про визнання недійсним укладеного відповідачами договору поставки, оскільки такі вимоги обґрунтовані виявленими обставинами щодо безпідставного формування ТОВ1 податкового кредиту з ПДВ, що може вплинути на сплату податкового зобов`язання до Державного бюджету України або на право вимагати бюджетне відшкодування сплаченої суми такого податку, відтак безумовно стосується прав та інтересів держави і суспільства в питаннях добросовісного ведення господарської діяльності та належної сплати податків, які, в свою чергу, є базою для існування усіх державних інституцій, соціального забезпечення, підтримання інфраструктури і тп.

2. Щодо доводів про неналежне встановлення реальності спірної господарської операції; безпідставне врахування податкової інформації; "знецінення" первинних документів.

Суд установив, що 26.12.2023 між відповідачами було укладено договір поставки №29-23, відповідно умов якого постачальник зобов`язується здійснити поставку товару, а покупець прийняти та оплатити поставлений товар.  Умовами договору визначено, що кількість та якість товару, графік поставки, місце поставки та інші умови поставки окремої партії товару визначаються сторонами в специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору.

На підставі зазначеного договору сторонами були складені специфікації, якими було погоджено поставку соняшникової олії нерафінованої та соняшникового шроту українського походження загальним обсягом понад 24 000 тонн (із допустимим відхиленням ±10%) на суму понад 64 млн грн з ПДВ; при цьому визначено ціни за одиницю товару, конкретні строки поставки (грудень 2023 - квітень 2024) та порядок розрахунків, згідно з яким покупець здійснює 100% оплату вартості кожної партії шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника протягом 45 календарних днів після фактичної поставки (розвантаження) товару за умови отримання рахунку-фактури та видаткових накладних, які Постачальник зобов`язаний передати разом із товаром покупцю або визначеному ним перевізнику.

Також наявні видаткові накладні за договором, податкові накладні, складені за відповідними операціями та зареєстровані в ЄРПН та прийняті ДПС.

Водночас ГУ ДПС в Одеській області, звертаючись до суду з цим позовом, стверджувало, що господарські операції з поставки товару між відповідачами, які оформлені наведеними вище документами, мають ознаки безтоварності та фактично ними не здійснювалися.

У справах №927/833/18 та №918/1026/20 ВС виснував, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, тобто судам під час розгляду справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо). Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (поставки товару). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальна поставка товару), а не первинні документи.

Подібна правова позиція викладена також у постановах ВС від 28.12.2022 у справі №520/1284/19, від 06.09.2022 у справі №916/1195/21, від 08.06.2022 у справі №912/1414/21, від 26.05.2022 у справі №910/14900/19, від 21.09.2021 у справі №918/1026/20, від 18.08.2020 у справі №927/833/18, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 04.11.2019 у справі №905/49/15.

Отже, узагальнений зміст наведених правових позицій ВС свідчить про те, що коли існує спір щодо того, чи дійсно мала місце господарська операція, і одна із сторін спору заперечує обставини реального руху активів за операціями, які оформлені первинними документами, суд має перевірити відповідні обставини не обмежуючись лише змістом таких документів.

В наданих специфікаціях зазначено, що передача товару покупцю відбувається на складі постачальника, тобто на складі ТОВ2.

Разом з тим, висновуючи про безтоварність господарських операцій, суд врахував, що з наявних документів неможливо встановити фактичну адресу місцезнаходження складу ТОВ2, де здійснювалося відвантаження товару. Крім того, ТОВ1 у своїх письмових поясненнях не навів та, відповідно, не підтвердив належними доказами спосіб і місце отримання товару у постачальника, зокрема, яким чином здійснювалося його транспортування та за якою конкретною адресою відбувалася передача товару.

Судом було проаналізовано інформацію, викладену в узагальненій податковій інформації щодо ТОВ2: встановлено наявність у ТОВ2 ознак ризиковості здійснення господарської діяльності, зокрема, у зв`язку з незначною кількістю штатних працівників (1 особа), відсутністю земельних ділянок та інформації про транспортні засоби. Водночас у податковій звітності (20-ОПП) задекларовано об`єкти оподаткування, зокрема складські приміщення, магазин, офіс, морозильні камери та колісну техніку, однак у зв`язку з відсутністю реєстраційних даних щодо цих об`єктів неможливо встановити їх фактичну наявність та реальність використання у господарській діяльності товариства.

Отже, надавши оцінку наявним доказам, суд дійшов висновку про те, що відповідачі не довели обставин придбання товару ТОВ2  у третіх осіб чи його ввезення на митну територію України останнім, а також, що у ТОВ2 були фактично відсутні належні виробничі, матеріально-технічні та організаційні потужності, необхідні для виготовлення заявлених обсягів соняшникової олії, шроту, що свідчить про неможливість самостійного виробництва відповідного товару.

Також суд врахував, що листом від 03.01.2025 БАНК повідомив ГУ ДПС, що рахунок ТОВ1 був відкритий 20.01.2022, та закритий 25.12.2023, а у договорі поставки передбачено здійснення розрахунків саме на банківський рахунок, який був закритий 25.12.2023.

Договір поставки був укладений між відповідачами 26.12.2023, а видаткові накладні оформлювалися в період з 04.01.2024 по 14.02.2024, тобто фактично всі розрахунки за вказаним договором мали б здійснюватися вже після закриття рахунку, що унеможливлює підтвердження належного порядку їх проведення.

Крім того, не надано жодних доказів здійснення розрахунків за поставлений товар, зокрема відсутні платіжні доручення, банківські виписки, квитанції, які б підтверджували факт оплати чи руху коштів між сторонами.

Ураховуючи наведене в сукупності, у правовідносинах, які виникли за оспорюваним договором поставки, має місце лише формальне складення первинних документів, без реального руху товару.

3. Щодо твердження ТОВ1 про безпідставне перенесення тягару доказування з позивача на відповідача.

ВС та ВП ВС неодноразово наголошували на тому, що певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанови ВП ВС від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, ВС від 22.04.2021 у справі №904/1017/20.

ТОВ1 наголошує, що ГУ ДПС не спростувало можливість здійснення розрахунків з використанням рахунків інших банків, готівкових розрахунків у межах, дозволених законодавством, або шляхом заліку зустрічних вимог.

У цій частині суд вважає, що позиція відповідача-1 порушує концепцію негативного доказу, адже її зміст зводиться до того, що обставини безоплатності спірного договору є недоведеними поки позивач не спростує всі гіпотетичні можливості проведення розрахунків між відповідачами.

Однак, враховуючи, що здійснення розрахунків за договором є вольовою дією учасників цих відносин, саме відповідачі мали б довести яким чином вказані розрахунки проводились між ними.

Суд вважає безпідставними доводи ТОВ1 щодо подальшого продажу соняшникової олії та шроту як доказів реального придбання товару, оскільки надані відповідачем-1 докази подальшої реалізації товару, який, за його твердженням, був придбаний у відповідача-2, самі по собі не підтверджують фактичного здійснення господарських операцій саме між відповідачами. Вказане висновується з того, що товари, відносно якого складені первинні документи за договором поставки (олія соняшникова та соняшниковий шрот), у розумінні статті 184 ЦК, є речами, які наділені не індивідуальними, а родовими ознаками, які (родові ознаки) властиві всім речам того ж роду, у тому числі й тим, які могли бути чи були придбані ТОВ1 у інших осіб.

4. Щодо твердження ТОВ1 про недопустимість обґрунтування доводів податковою інформацією, з урахуванням позиції ВС у постанові від 19.06.2023 у справі №813/4501/13-а про те, що узагальнена податкова інформація має лише інформативний характер; така інформація не відповідає критерію юридичної значущості та не є допустимим і достовірним доказом у розумінні процесуального закону, оскільки сама собою не доводить наявність податкових правопорушень саме підприємством.

Суд вважає безпідставними наведені доводи скаржника, оскільки по-перше, висновки ВС у справі №813/4501/13-а стосуються правовідносин щодо правомірності самостійного прийняття податковим органом повідомлення-рішення, яким констатується порушення суб`єктом господарювання податкового законодавства, водночас у справі №916/5780/24 дослідження реальності господарських операцій здійснюється судом на підставі надання власної оцінки доводам сторін та наданим ними доказам на підтвердження/спростування відповідних обставин; по-друге, правила адміністративного та господарського судочинства містять різні стандарти доказування (у КАС України існує стандарт доказування "Достатність доказів", тоді як норми ГПК передбачають стандарт доказування "Вірогідність доказів"), а отже навіть інформація, що отримана позивачем на проміжному етапі здійснення перевірки господарської діяльності відповідачів, може узагальнено аналізуватися судом у сукупності з іншими наявними у справі доказами.

У постановах ВС від 10.06.2021 у справі №910/114/19, від 10.06.2021 у справі №910/10055/20, від 16.06.2020 у справі №910/6271/17 та від 24.09.2025 у справі №904/2383/24 необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення у спорі необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави й суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін та в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

За визначенням пунктом 14.1.231 статті 14 ПКУ розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Економічний ефект, зокрема, але не виключно, передбачає приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Разом з тим, у спірних правовідносинах формальне укладення відповідачами спірного договору не мало розумної економічної причини (ділової мети), натомість здійснювалось відповідачами, в особі посадових осіб, що підписали оспорюваний договір, з протиправною метою - створення формальних підстав для виникнення права на податковий кредит з ПДВ.

Отже, уклавши оспорюваний договір без дійсного наміру на здійснення господарських операцій, відповідачі діяли узгоджено, маючи умисел та переслідуючи мету - незаконне формування податкового кредиту з податку на додану вартість та відповідно, усвідомлювали, що такі дії безумовно суперечать інтересам держави і суспільства.

5. Доводи ТОВ1 про те, що апеляційний суд мав установити обставини виникнення умислу до моменту укладення договору, натомість суд презюмував умисел із самого факту складення первинних документів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки є очевидним, що укладення договору, який жодна із його сторін, ще до укладення не мала наміру фактично виконувати, та складання первинних документів, начебто на виконання такого договору, з єдиною метою - протиправного формування податкового кредиту, свідчить про те, що умисел сторін правочину на досягнення мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, виник у відповідачів до укладення спірного договору, тоді як укладення такого правочину є вираженням об`єктивної сторони протиправних дій відповідачів.

За таких обставин касаційна скарга платника залишена без задоволення.