Головне управління ДПС в Одеській області інформує, що П’ятий апеляційний адміністративний суд переглядаючи рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 по справі № 420/26610/25, прийняв постанову від 03.06.2026, якою залишив без задоволення апеляційну скаргу ТОВ, а рішення суду першої інстанції на користь контролюючого органу – без змін.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої  інстанції визнав  позовні вимоги ТОВ необґрунтованими,  оскільки висновки  Акту перевірки від 20.02.2025 , що стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач в бухгалтерському обліку 31.01.2024 здійснено записи Дт103/104 Кт1522 щодо введення в експлуатацію об'єктів необоротних активів та записи Дт92 Кт13 щодо нарахування амортизації цих необоротних активів.

Для  підтвердження вищезазначених записів у бухгалтерському обліку під час перевірки надано: інвестиційний  договір будівництва/реконструкції, додаткову угода до нього, акт погодження результатів будівництва/реконструкції об'єкту інвестування до інвестиційного договору будівництва/реконструкції, дозвіл на виконання будівельних робіт, сертифікат, виданий на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації від 05.01.2024; первинні документи щодо операцій з придбання обладнання, матеріалів, проектних робіт, монтажних робіт, інших робіт та послуг.

Слід зазначити, що загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначаються Законом України «Про  інвестиційну діяльність».

У статті 9 Закону  України «Про інвестиційну  діяльність» визначено, що основним правовим  документом, який  регулює  взаємовідносини  між суб'єктами  інвестиційної діяльності, є договір  (угода)  або  проспект  цінних паперів  (рішення  про емісію цінних паперів). Аналіз  наведених  норм законодавства  свідчить, що  інвестиційний  договір – це господарсько-правова угода,  яка  укладається  між  суб'єктами  інвестиційної  діяльності (замовником та  інвестором), у якій фіксується факт вкладання коштів або інших матеріальних  чи  інтелектуальних  цінностей  в  об'єкт  інвестування  та  у  якій визначається мета (отримання  прибутку  та/або  соціального  ефекту), регламентуються права та обов'язки сторін.

З огляду на викладене інвестиційна діяльність (у  широкому  сенсі) може здійснюватися на підставі договору і може бути  кваліфікована як спільна господарська діяльність, яка здійснюється шляхом об'єднання вкладів (інвестицій) та зусиль учасників задля досягнення визначеної ними мети діяльності (створення прибутку  та/або досягнення соціального ефекту).

Оскільки, як уже зазначалося, інвестиційна  діяльність здійснюється не  за галузевим принципом, а може стосуватися будь-якої галузі та сфері  економіки, договір,  який опосередковує  інвестиційну  діяльність,  може  бути  змішаним, тобто  містити  положення різних  видів  господарських договорів  залежно від предмета й цілей  інвестування (договору про спільну діяльність,  капітального будівництва, кредитування, купівлі-продажу, довірчого управління майном тощо). Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №916/4644/15.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами  справи, предметом Інвестиційного договору будівництва/реконструкції є участь Сторін (Акціонерне товариство (Швейцарія) – Сторона 1, та позивач – Сторона 2) у будівництві/реконструкції Об'єкту інвестування з подальшим  отриманням у спільну часткову власність об'єкта нерухомого майна, на умовах і в порядку, передбаченого Договором, з одночасним виконанням функцій Замовника будівництва/реконструкції Об'єкта інвестування спільно Сторонами 1 та 2. Умовами договору визначено, що після  завершення будівництва/реконструкції Об'єкта і оформлення документів щодо готовності Об'єкта до експлуатації, кожна із Сторін, у встановленому законодавством порядку, набуває право спільної часткової власності на Об'єкт.

Отож, такий предмет та умови Інвестиційного договору будівництва/реконструкції підпадають під визначення права спільної власності.

У постанові Верховного Суду від 11 листопада 2025 року по cправі         № 910/16929/21 констатовано, що на відміну від договору інвестиції, укладення якого насамперед спрямовано на впорядкування відносин,  пов'язаних із залученням інвестицій, та метою якого є отримання інвестором  (окремим контрагентом) доходу або майнової вигоди від вкладення інвестиції,  договір про спільну діяльність укладається задля досягнення визначеної  сторонами  мети  діяльності, шляхом об'єднання вкладів (інвестицій) та зусиль  учасників. При цьому правовими наслідками договору про спільну діяльність є  досягнення результату - отримання майна, виконання робіт чи надання послуг для кожного із контрагентів.

Варто також додати, що з Інвестиційного договору будівництва/реконструкції вбачається, що учасником такого договору є Акціонерне товариство (Швейцарія) тобто іноземний  інвестор, а тому спірні правовідносини підпадають під регулювання Закону України «Про режим іноземного інвестування», який визначає особливості режиму іноземного інвестування на території України, виходячи з цілей, принципів і положень законодавства України.

Згідно із статтею 23 Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестори мають право укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов'язану із створенням юридичної особи, відповідно до законодавства України. Статтею 24 вказаного Закону передбачено, що господарська діяльність на підставі зазначених у статті 23 цього Закону договорів (контрактів) регулюється законодавством України. Сторони за договорами (контрактами) повинні вести окремий бухгалтерський облік та складати звітність про операції, пов'язані з виконанням умов цих договорів (контрактів), та відкрити окремі рахунки в установах банків України для проведення розрахунків за цими договорами (контрактами). Договори (контракти) повинні бути зареєстровані у терміни та в порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Таким чином, договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора підлягають державній реєстрації в Мінекономіки та його уповноважених органах, після чого підлягають взяттю на облік в органах державної податкової служби  в Україні. Підтвердженням державної реєстрації договору (контракту) є картка державної реєстрації, один з примірників якої подається до митних органів для митного оформлення відповідного майна, другий - до органів державної податкової служби для взяття договору на облік, третій - залишається у особи, якій іншими сторонами договору доручено ведення спільних справ учасників.

Як вірно встановив суд першої інстанції, в Інвестиційному договорі не визначено Сторону Договору, на яку покладено обов'язок ведення бухгалтерського обліку спільної діяльності в межах цього Договору, не визначено оператора спільної діяльності, а бухгалтерський облік операцій в межах вказаного Інвестиційного договору ведеться позивачем – Стороною 2 Договору без відокремлення від бухгалтерського обліку власної господарської діяльності.

З урахуванням встановленого, колегія суддів вважала, що суд першої інстанції обґрунтовано погодився з доводами контролюючого органу, що записи в бухгалтерського обліку позивача щодо створення Об'єкта інвестування за Інвестиційним договором та нарахування амортизації повинні обліковуватися поза межами бухгалтерського обліку власної діяльності позивача, та не враховуватися в показниках його фінансової звітності.

Встановлене у сукупності дало підстави судовій колегії апеляційного суду стверджувати, що позивачем в порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, пунктів 3, 19, 20 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 12 "Фінансові інвестиції", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 26 квітня 2000 року №91, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 травня 2000 року за №284/4505 (зі змінами), пунктів 1.3, 2.1-2.8 розділу ІІ Методичних рекомендації з бухгалтерського обліку  спільної  діяльності без створення юридичної особи, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.12.2011 №1873 (зі змінами), при визначенні фінансового результату до оподаткування власної господарської діяльності позивача безпідставно враховано у складі інших операційних витрат амортизацію об'єктів необоротних активів у складі об'єкту, який створено спільно Акціонерним товариством (Швейцарія) та позивачем за Інвестиційним договором за відсутності документів щодо визначення позивача оператором спільної діяльності за Інвестиційним договором, в результаті чого перевіркою правомірно встановлено завищення інших операційних витрат Звіту про фінансові результати на 3 623 тис. грн., та як наслідок заниження фінансового результату до оподаткування на 3 623 тис. грн.

За наведених обставин судова колегія апеляційного суду дійшла висновку щодо правомірності прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень.