Головне управління ДПС в Одеській області інформує, що Постановою П’ятого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2026 у справі № 420/6494/25 апеляційну скаргу товариства (далі також – платник, позивач, ТОВ) залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2025, яким відмовлено у задоволенні позову про скасування повідомлень-рішень  Головного управління ДПС в Одеській області (далі також – ГУ ДПС, відповідач, контролюючий/податковий орган) - без змін.

ГУ ДПС проведена документальна планова перевірка ТОВ за результатами якої складений акт перевірки та винесено оскаржені повідомлення-рішення.

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем, у т.ч.:

абз. «а» п.198.1, абз.1 п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України (зі змінами, далі – ПКУ), в результаті чого занижено ПДВ та завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду;

п.201.1, п.201.10 ст.201 ПКУ - не складено та не зареєстровано податкові накладні за листопад 2022 - березень 2023.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що господарські правовідносини позивача з контрагентами ТОВ1, ТОВ2, ТОВ3, ТОВ4 дійсно мали реальний характер, та відсутні будь-які підстави для висновку про порушення законодавства, а твердження ГУ ДПС про безтоварність спірних господарських операцій не відповідають дійсності.

Рішенням суду першої інстанції від 05.06.2025 у задоволенні позову відмовлено, виходячи з того, що на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з контрагентами  позивачем не надано первинних документів на підтвердження товарності спірних господарських операцій.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

         Під час перевірки ГУ ДПС встановлено, що за період з 01.07.2021 по 30.06.2024 ТОВ завищенння податкового кредиту по ПДВ на суму 900 тис гривень. Вказане обґрунтовано тим, що у перевіряємому періоді відображено у бухгалтерському обліку суми по взаємовідносинам з 4 контрагентами без підтвердження первинними документами.

У постанові від 15.12.2022 у справі №540/1280/19 Верховний Суд вказав, що встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум витрат та податкового кредиту, врахованих платником податків при визначенні податкових зобов`язань з податку на прибуток та з ПДВ відповідно, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку.

У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є фіктивними, сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, якщо її узагальнити, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді права платника податків на податковий кредит та на зменшення фінансового результату до оподаткування на суму витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язано з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків та має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами та іншими документами бухгалтерського та податкового обліку.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, якими оформлено таку операцію, не відповідають дійсності, а задекларована платником податків податкова вигода у вигляді податкового кредиту чи витрат є неправомірною.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником даних податкового обліку.

Слід врахувати, що в період проведення перевірки, податковий орган надав позивачу запит від 31.10.2024 про документальне підтвердження щодо взаємовідносин із зазначеними вище контрагентами, однак відповіді не отримав, в результаті чого було складено акт ненадання документів від 08.11.2024. Крім того, ані під час звернення до суду з позовом, ані при поданні апеляційної скарги, позивач не спростував висновки акту перевірки, не надав жодної документації, яка б свідчила проте, що контролюючий орган безпідставно встановив заниження ПДВ.

На підставі наведеного, судова колегія дійшла висновку щодо правомірності прийнятих відповідачем повідомлень-рішень про зменшення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту суми ПДВ та про збільшення суму грошового зобов`язання з ПДВ і застосування штрафних санкції.

Крім того, судова колегія погодилася також із застосуванням до позивача штрафних санкцій у розмірі 1020грн. за порушення п.44.6 ст.44 ПКУ щодо ненадання документів, що підтверджують показники, відображені у податковій звітності за період з січня по березень 2023.

Також у перевіреному періоді, платник декларував обсяг наданих послуг, реалізованих матеріальних цінностей у рядку 2.1 «Операції, які оподатковуються за нульовою ставкою» та 3.1 «Інші операції, що оподатковуються за нульовою ставкою» податкової декларації з ПДВ, які відповідають даним бухгалтерського обліку та первинним документам на загальну суму 11,5 млн гривень.

Однак, податковим органом встановлено, що ТОВ не склало та не направило на реєстрацію податкові накладні за період з листопада 2022 по березень 2023, що не спростовано позивачем, відповідальність за це порушення передбачена п.120-1.2 ст.120-1 ПКУ.

Доводи позивача стосовно того, що на податковий період, у якому повинні були бути зареєстровані податкові накладні, законом встановлено мораторій щодо застосування штрафних санкцій за порушення строків реєстрації податкових накладних, ґрунтуються на невірному тлумаченні законодавстві, оскільки платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних в період дії мораторію, запровадженого п.52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ, що не є тотожним відсутності реєстрації податкових накладних в ЄРПН.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених податкових повідомлень-рішень.