ГУ ДФС в Одеській області на Ваш запит про надання податкової консультації щодо питання практичного використання норм ст.103 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - Кодекс), в частині оформлення та порядку надання до органів ДФС довідки про підтвердження статусу податкового резидента Турецької Республіки, відповідно до ст. 52 Кодексу, повідомляє наступне.
Згідно з пп. 14.1.260 п.14.1 ст.14 Кодексу фрахт – винагорода (компенсація), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для:
– перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами;
– перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом.
Відповідно до пп. 141.4.4 п.141.4 ст.141 Кодексу сума фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів. При цьому:
– базою для оподаткування є базова ставка такого фрахту;
– особою, уповноваженою справляти податок та вносити його до бюджету, є резидент, який виплачує такі доходи, незалежно від того, чи є він платником податку, а також суб'єктом спрощеного оподаткування.
Водночас, згідно з пп.3.2 ст.3 Кодексу визначено, якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Законом України від 16.01.1998 року № 37/98-ВР ратифіковано Угоду між Урядом України і Урядом Турецької Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно (далі Угода).
Відповідно до абз. b п.3 ст. 2 Угоди, податками, на які поширюється ця Угода, у випадку України є податок на доходи підприємств і прибутковий податок з громадян (далі - "український податок").
У цілях цієї Угоди вираз "резидент однієї Договірної Держави" означає особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місцеперебування, зареєстрованого офісу, місця реєстрації, місцезнаходження керівного органу або будь-якого іншого аналогічного критерію. Цей термін, разом з тим, не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі, тільки якщо ця особа одержує доходи з джерел в цій Державі або стосовно майна, що в ній міститься ( п.1 ст. 4 Угоди).
Що стосується податку з доходів фізичних осіб, то згідно з п.1 ст. 21 Угоди, види доходів резидента Договірної Держави, незалежно від джерела їх виникнення, про які не йде мова у попередніх статтях цієї Угоди, підлягають оподаткуванню тільки в цій Державі.
Водночас, ч. 1 ст. 8 Угоди, прибутки, одержані резидентом Договірної Держави від експлуатації морських, річкових, повітряних суден або дорожніх транспортних засобів у міжнародних перевезеннях, оподатковуються лише в цій Державі. При цьому, термін "міжнародне перевезення" означає будь-яке перевезення морським, річковим, повітряним судном або дорожнім транспортним засобом, що експлуатується підприємством Договірної Держави, крім випадків, коли морське, річкове, повітряне судно або дорожній транспортний засіб експлуатується виключно між пунктами в другій Договірній Державі.
Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування щодо повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України визначено ст. 103 Кодексу.
Виходячи з норм п. 103.2 зазначеної статті особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України, за умови, що такий нерезидент є фактичним власником (бенефіціарним отримувачем) доходу і резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.
Бенефіціарним отримувачем (фактичним власником) доходу вважається особа, що має право на отримання таких доходів (абзац перший п. 103.3 ст. 103 Кодексу).
Тобто для цілей оподаткування, відповідно до міжнародного договору, нерезидент не може бути посередником. Він повинен бути безпосереднім власником такого доходу.
При цьому відповідно до абзацу другого п. 103.2 ст. 103 Кодексу пільгове оподаткування податком дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами п. 103.4 цієї статті.
Підставою для такого оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом резиденту України (податковому агенту) довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України (п. 103.4 ст. 103 Кодексу).
Пунктом 103.5 цієї статті встановлено, що така довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована та перекладена відповідно до законодавства України.
Відповідно до ст.3 Угоди термін "компетентний орган" у Туреччині означає Міністра фінансів Туреччини або його повноважного представника.
Щодо легалізації довідки
Вимога легалізації означає, що згадана довідка користується доказовою силою офіційних документів на території України за умови:
- її легалізації, тобто процедури, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ; або
- засвідчення штампом «Apostille» (далі – апостиль), якщо вони складені на території держав-учасниць Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961 року, яка набрала чинності для України 22.12.2003 року (далі – Конвенція 1961); або
- наявності міжнародних договорів про правову допомогу, згідно з положеннями яких офіційні документи іноземних держав-партнерів, зокрема, сертифікати резиденції компетентних податкових органів, приймаються без будь-якого підтвердження (без консульської легалізації та відповідно без апостилю).
Туреччина є учасницею Конвенції 1961, і для цієї країни застосовується процедура проставлення апостиля, замість легалізації (лист Державної податкової адміністрації України від 17.05.2004 року № 8780/7/12-0117 «Про дію Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів»). Офіційні документи, на яких проставлено апостиль, не потребують будь-якого подальшого засвідчення (легалізації).
Крім того, у листі Міністерства юстиції України від 11.05.2010 року № 26-26/291 «Роз'яснення щодо застосування міжнародних договорів України про правову допомогу в частині, що стосується скасування вимоги легалізації офіційних документів, виданих компетентними органами Договірних Сторін» визначено, що офіційні документи, які складені чи засвідчені компетентними органами Туреччини, і які надсилаються чи подаються державними органами, юридичними та фізичними особами, слід приймати на території України лише за умови засвідчення їх дійсності шляхом консульської легалізації або шляхом проставлення апостиля відповідно до Конвенції 1961.
Щодо перекладу довідки
Державною мовою в Україні є українська мова (ст. 10 Конституції України). Згідно із ст. 1 Закону України від 03 липня 2012 року N 5029-VI "Про засади державної мовної політики", із змінами та доповненнями, державна мова - закріплена законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики тощо.
Проте переклад довідки, що підтверджує статус резидента, для застосування переваг міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування не має такої ж юридичної сили, як її оригінал. Автентичність копії довідки (достовірність, відповідність її оригіналові) має бути засвідчено.
Зокрема, ст. 79 Закону України від 02 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат", зі змінами та доповненнями, передбачає засвідчення вірності перекладу.
Нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови.
Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус.
Враховуючи викладене, наданий документ не може бути використаний Вашим підприємством для застосування зменшеної ставки податку або звільнення від оподаткування, відповідно до Угоду між Урядом України і Урядом Турецької Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно.
Відповідно до п.52.2 ст.52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
Перший заступник начальника Н.Л.Гулакова